Методологічні підходи І. Крип’якевича до класифікації історичних джерел (за матеріалами наукового семінару в Українському таємному університеті у Львові)

Анотація

Мета — на основі архівних матеріалів дослідити внесок І. Крип’якевича в розвиток методології класифікації історичних джерел та визначити актуальність його доробку в цій царині на сучасному етапі. Завдання полягають у з’ясуванні сутності теоретико-методологічного значення наукової схеми класифікації історичних джерел І. Крип’якевича.

Методологія статті базується на принципах історизму, неупередженості, всебічності й цілісності джерельного комплексу з використанням загальнонаукових методів аналізу і синтезу, індукції та дедукції, моделювання, а також історичних методів — біоісторіографічного, історико-генетичного, історико-порівняльного, проблемно-хронологічного, ретроспективного та текстологічного. У статті розкрито підходи вченого до вироблення класифікаційних критеріїв і моделей із врахуванням досягнень західноєвропейського джерелознавства кінця ХІХ — початку ХХ ст. В основу запропонованої ним класифікації покладені передусім ідеї Е. Бернгайма і загальновизнаний на той час поділ джерельної бази на залишки й традицію. Заслуга історика полягала в тому, що він удосконалив її, конкретизував, адаптував до українського історичного матеріалу й апробував у науковому семінарі в Українському таємному університеті у Львові. Проведене дослідження, спрямоване на подальший розвиток джерелознавства історії України як спеціальної системи знань, формування цілісної картини історії вітчизняного джерелознавства та його методології, збагачення історіографії джерелознавства, спонукає до вдосконалення схем класифікації історичних джерел.