Ґендерні установки та практики в родині Б.Грінченка за еґо-документами

Анотація

У сучасній історичній науці зростає потреба нового бачення минулого, в якому йдеться не тільки про «зовнішню» історію важливих процесів та явищ, а й про «внутрішню» – суб’єктів, «людську» історію. Джерела особового походження родини Грінченків дозволяють глибше зрозуміти причини та особливості включення видатних персоналій у боротьбу за права жіноцтва в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Мета дослідження полягає у визначенні ролі впливових інтеліґентських родин Наддніпрянської України у процесах формування нової ґендерної парадигми в українських землях наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на основі еґо-документів Бориса, Марії та Анастасії Грінченків.

Методологія базується на деконструкції текстів еґо-документів та індивідуально-біографічному й суб’єктно-діяльнісному підходах, які дозволяють окреслити роль конкретних особистостей у становленні жіночого питання в Наддніпрянській (підросійській) і Західній (підавстрійській) Україні в обраний період.

Наукова новизна полягає в комплексному дослідженні еґо-документів, що дало змогу деталізувати особливості становища жіноцтва та розгортання руху за ґендерну рівність, які важко цілісно охарактеризувати винятково на основі залучення масових документальних джерел.

Висновки. Впродовж окресленого хронологічного періоду українське суспільство продовжувало зберігатиконсервативні уявлення про побутові жіночі практики в родині та громадському житті. Сім’я Грінченків є прикладом важливих історичних змін, які відбувалися в колі інтеліґентських родин. Еґо-документи демонструють важливу єдність поглядів Бориса, Марії та Анастасії Грінченків на ґендерну проблематику, що висловлювалися публічно, та щоденних рутин, які повністю відповідали їхнім світоглядним позиціям. Саме завдяки таким практикам відбувалися поступові зміни в ґендерній парадигмі від патріархального домінування до розширення жіночих прав.