Відмова від військової служби в російській армії в роки Першої світової війни як антивоєнний соціальний протест
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2024.06.113Ключові слова:
Перша світова війна, Російська імперія, дезертирство, протести, українські земліАнотація
Метою статті є з’ясування чинників наростання антивоєнних протестів у російській армії під час Першої світової війни, виявлення форм відмови від військової служби, соціального складу ухилянтів та заходів держави щодо зменшення його розмірів на основі залученої джерельної бази (законодавчих актів, мемуарів, архівних документів).
Аби зрозуміти природу дезертирства застосовано наукові підходи соціальної історії та історичної антропології, історії «знизу», а також так званої «нової воєнної історії», які сприяють розумінню не лише характеру імперських інтересів Росії, а й дозволяють збагнути природу вчинків солдатів.
Проблему актуалізує ще й те, що значна частина подій Першої світової війни відбувалася на теренах України, де розміщувалися армії кількох фронтів, солдати яких ставали ухилянтами та дезертирами, посилюючи тим самим нестабільність воєнного часу.
Наукову новизну становлять висновки про те, що відмова брати участь у війні суттєво впливала на її перебіг, змінюючи пасивний характер спротиву, який з часом набирав активних форм протесту: від втеч, відсиджувань, здачі в полон до братання супротивників. Масштаби відмов та їх масове зростання вказують на те, що вони стали значним соціальним явищем, яке суттєво підривало основи російської державності, зокрема її армії, яка трималася на примусі та насиллі. Серед широких солдатських мас урядовий патріотичний офіціоз не отримав сподіваної підтримки, а воєнні події наступних років переконували солдатів у безглуздості і безперспективності війни, вказуючи на її антинародний характер. Наростаючі протести свідчили про внутрішню нестабільність армії, антидержавні настрої в її середовищі. Солдати доходили висновку, що не варто воювати за державу, інтереси якої не збігаються з їхніми власними. Соціальний протест набирав активного характеру, який межував з самочинною демобілізацією. Крім того, авторитет російської армії серед населення падав через мародерство, наростала нестабільність, внаслідок чого посилювалася злочинність карного характеру, чим сповна скористалися більшовики, готуючи жовтневий переворот 1917 року. Втікачами з фронту ставали не боягузи та порушники армійської дисципліни, а солдати, котрі не хотіли вмирати за чужі для них інтереси, які цінували власне життя і прагнули попри все вижити у важких умовах війни.
Посилання
Stvolygin, K. V. (2010). Otkazy ot voennoi sluzhbi vsledstvie ubezhdenii v Rossiiskoi imperii. Monografiya. Minsk: RIVSh, 2010. [in Russian].
Nagornaya, O. S. (2010). “Drugoi voennii opit”: rossiiskie voennoplennye Pervoi mirovoi voiny v Germanii (1914-1922). Moscow: Novii khronograf. [in Russian].
Zhvanko, L. (2012). Bizhentsi Pershoi svitovoi viiny: ukrainskyi vymir (1914-1918 rr.). Kharkiv: Virovets A. P. “Apostrof”. [in Ukrainian].
Oskin, V. M. (2011). Neizvestnye tragedii Pervoi mirovoi. Plennie. Dezertiri. Bezhentsi. Moscow: Veche. [in Russian].
Lavrenko, O. V. (2023). Svit “svoikh” ta “chuzhykh” v rosiiskomu suspilstvi v roky Pershoi svitovoi viiny: monohrafiia. Dnipro: LIRA. [in Ukrainian].
Astashov, A. B. (2012). Propaganda na russkom fronte v gody Pervoi mirovoi voiny. Moscow: Spetskniga. [in Russian].
Hausman, G. (2016). U yakyi sposib mozhna napysaty sohodni istoriiu Pershoi svitovoi viiny? Pro ukrainsku perspektyvu v yevropeiskii istorii Pershoi svitovoi viiny. Ukraina moderna. 23: 9-44. [in Ukrainian].
Skrypnyk, A. Iu. (2022). Dezertyrstvo v rosiiskomu viisku na pochatku XX st.: prychyny i naslidky problemy. Viiskovo-naukovyi visnyk Akademii sukhoputnykh viisk imeni hetmana Petra Sahaidachnoho. 37: 238-258. [in Ukrainian].
Skrypnyk, A. Iu. (2023). Mizh vladoiu i suspilstvom: soldaty-vtikachi rosiiskoho viiska u seredyni XIX st. Viiskovo-naukovyi visnyk Akademii sukhoputnykh viisk imeni hetmana Petra Sahaidachnoho. 40: 295-312. [in Ukrainian].
Smoliński, A. (2009). Dezercje z armii rosyjskiej podczas I wojny światowej. Studia i Materiały do Historii Wojskowości. Białystok. XLVI: 22-33. [in Polish].
Smoliński, A. (2014). Kwestia liczby dezerterow oraz jeńcow z Armii Rosyjskiej podczas I wojny światowej. Przyczynek do dziejow Wielkiej Wojny z lat 1914-1917 na froncie wschodnim. Małoznana Wielka Wojna. Studia i szkice z dziejow I wojny światowej. Praca zbior. pod red. A. Smolińskiego, Oświęcim. 169-199. [in Polish].
Smoliński, A. (2015). Obraz żołnierza armii rosyjskiej z okresu I wojny światowej w dziennikach, pamiętnikach i wspomnieniach żołnierzy legionow polskich. Historical archive. Scientific studies. 14: 188-199. [in Polish].
Astashov, A. B. (2011). Dezertirstvo i borba s nim v tsarskoi armii v gody Pervoi mirovoi voini Rossiiskaya istoriya. 4: 44-52. [in Russian].
Astashov, A. B. (2012). Chlenovreditelstvo i simulyatsiya boleznei v russkoi armii vo vremya Pervoi mirovoi voiny. Novii istoricheskii vestnik. 34: 6-18. [in Russian].
Astashov, A. (2014). Russkii front v 1914 — nachale 1917 goda: voennii opyt i sovremennost. Moscow: Novii khronograf. [in Russian].
(1924). Rossyia v myrovoi voine 1914-1918 hoda (v tsyfrakh). Moscow. [in Russian].
(2003). Istoriya russkoi armii. T. 3. SPb.: OOO “Izdatelstvo “Poligon”. [in Russian].
(2005). Memuary Mykhaila Aleksieieva. Memuary ta shchodennyky. Dzherela z istorii Pivdennoi Ukrainy. T. 5. Kn. 2. Ch. 1. Zaporizhzhia: RA “Tandem — U”. [in Ukrainian].
Herasymov, T. (2017). Mista Pravoberezhnoi Ukrainy i Persha svitova viina: povsiakdenna istoriia: monohrafiia. Vinnytsia, TOV “Merkiuri-Podillia”. [in Ukrainian].
Sanborn, Dzh. (2021). Velikaya voina i dekolonizatsiya Rossiiskoi imperii/ [per. s angl. O. Pobortsevoi]. SPb.: Academic Studies Press / Bibliorossika. [in Russian].
Enhlund, P. (2016). Zakhvat i bil bytvy. Persha svitova u 211 epizodakh. Kharkiv: “Folio”. [in Ukrainian].
Halahan, M. (2005). Z moikh spomyniv. Kyiv: Vyd-vo “Tempora”. [in Ukrainian].
Averbakh, O. Y. (1915). Zakonodatelnie akty, vizvannie voinoi 1914-1915 gg. T. 2. Petrograd. [in Russian].
Buldakov, V. P. (2015). Voina, porodivshaya revolyutsiyu. Moscow: Novii khronograf. [in Russian].
(2015). Persha svitova viina 1914-1918 rr. i Ukraina: movoiu dokumentiv i svidchen. Upor. V. Shevchenko. Kyiv: Klio. [in Ukrainian].
(2005). Mirovye voiny XX veka. Kn.1: Pervaya mirovaya voina: Istor. ocherk. Izd. 2-e Moscow: Nauka. [in Russian].
Molostova, Ye. V. (1917). Soldatskie pisma. Kazan: Lito-tipografiya “Umid”. [in Russian].
(1966). Revolyutsionnoe dvizhenie v armii i na flote v gody Pervoi mirovoi voini 1914 — fevral 1917. Sb. Dok. Pod red. A. L. Sidorova. Moscow: Nauka. [in Russian].
Zaionchkovskii, P. A. (1973). Samoderzhavie i russkaya armiya na rubezhe XIX-XX stoletii. Moscow: Izd-vo “Mysl”. [in Russian].
Petrovskii-Shtern, Y. (2003). Yevrei v russkoi armii: 1827-1914. Moscow: Novoe literaturnoe obozrenie. [in Russian].
Bairau, D. (1997). Imperiya i yee armiya. Per. s nem. G. V. Snezhinskoi. Novii chasovoi. 5: 19-39. [in Russian]. doi: https://doi.org/10.2753/RES1060-9393390619
Golovin, N. N. (1939). Voennie usiliya Rossii v mirovoi voine. T. 2. Paris. [in Russian].
Semenov, G. (1938). O sebe. Vospominaniya, misli i vivodi. 1904-1921. Moscow: Tsentrpoligraf. [in Russian].
Golovin, N. N. (2006). Rossiya v Pervoi mirovoi voine. Moscow: “Veche”. [in Russian].
Averbakh, O. Y. (1916). Zakonodatelnie akty, vizvannie voinoi 1914-1916. T. 3. Petrograd, Tip. “Trud”. [in Russian].
