Невінчані шлюби православних мирян Гетьманщини у XVIII ст.
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2022.06.086Ключові слова:
шлюб, родина, невінчані шлюби, громада, єпитиміяАнотація
Мета дослідження полягає у з’ясуванні причин і наслідків тривалого збереження в Гетьманщині XVIII ст. серед православного населення такого соціального інституту, як невінчані шлюби, а також у висвітленні заходів світської влади й духівництва для боротьбі з ним, що було однією з ознак установлення монополії православної церкви у шлюбно-сімейній сфері життя суспільства.
Методологічну основу становлять принципи історизму, об’єктивності, системності, антропологізації, міждисциплінарності. Використано три групи методів: загальнонаукові, спеціально-наукові, конкретно-проблемні. У контексті вивчення шлюбно-родинних відносин поєднано методики соціальної антропології, історії повсякдення, локальної соціальної історії, історичної демографії, квантитативні методики з методом візуалізації.
Наукова новизна. Доведено, що православна церква змушена була визнавати законними невінчані шлюби, які набули значного поширення, особливо серед простолюду. Останні являли собою пережиток звичаєвого народного права. У XVIII ст., після того, як шлюбні відносини зазнали державної реґламентації, невінчані союзи поступово відмирали. Утім у реальному житті вони продовжували існувати, адже були викликані об’єктивними обставинами. Згадки про них в офіційних джерелах практично не зустрічаються. На практиці ж такі шлюби виявлялися тільки тоді, коли справа доходила до суду. Пояснюється це тим, що церква, не визнаючи їх, вела проти них боротьбу, а там, де вона була безсила, просто намагалася не помічати. Ієреї допускали численні порушення шлюбно-сімейних канонів: приховували невінчані шлюби, вінчали наречених у заборонені дні (під час посту) й пору доби (вночі), в недозволених місцях (каплицях, удома). Тому церкві спочатку потрібно було змусити священнослужителів належним чином виконувати свої обов’язки. Це робилося шляхом запровадження покарань, штрафів, позбавлення сану. Зрештою, застосовуючи щодо мирян різноманітні засоби православного виховання, які охоплювали всі вікові категорії, поступово формували потребу в дотриманні норм християнської етики.
Посилання
Dziuba, O. (2012). Pryvatne zhyttia kozatskoi starshyny XVIII st. (na materialakh epistoliarnoi spadshchyny). Kyiv. [in Ukrainian].
Hrymych, M. (2000). Tradytsiinyi svitohliad ta etnopsykholohichni konstanty ukraintsiv (Kohnityvna antropolohiia). Kyiv. [in Ukrainian].
Marreze, M. L. (2009). Babe tsarstvo: Dvoryanki i vladenie imushchestvom v Rossii (1700‒1861). Moskva. [in Russian].
Petrenko, I. M. (2010). Shliubno-simeini vidnosyny v povsiakdennomu zhytti myrian Rosiiskoi derzhavy XVIII st. Poltava. [in Ukrainian].
Petrenko, I. M. (2012). Vinchani i nevinchani shliuby u Hetmanshchyni XVIII st. Slovianskyi zbirnyk, 11, 136–148. Poltava. [in Ukrainian].
Ponomarov, A. P. (1991). Simia i rodynna obriadovist. Kultura i pobut naselennia Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].
Ponomarov, A. P. (1994). Ukrainska etnohrafiia: Kurs lektsii. Kyiv. [in Ukrainian].
Starchenko, N. (2015). Spravy pro zgvaltuvannia v shliakhetskomu seredovyshchi Volyni (ostannia tretyna XVI st.). Sotsium, 11/12, 104‒134. [in Ukrainian].
Sulej, K. (2009). Mariaże magnackie w XVI‒XVIII w. na podstawie intercyz przedślubnych. Społeczeństwo staropolskie: Seria nowa, III, 63–97. Warszawa. [in Polish].
Voronchuk, I. (2012). Naselennia Volyni v XVI – pershii polovyni XVII st.: rodyna, domohospodarstvo, demohrafichni chynnyky. Kyiv. [in Ukrainian].
Wyżga, M. (2009). Rodzina chłopska w parafii Raciborowice pod Krakowem w XVII‒XVIII w. Społeczeństwo staropolskie: Seria nowa, III, 245‒278. Warszawa. [in Polish].
Zdoroveha, N. I. (1974). Narysy narodnoi vesilnoi obriadovosti na Ukraini. Kyiv. [in Ukrainian].
Zhovtobriukh, M. A. (Ed.) (1987). Pryvatni lysty XVIII st. Kyiv. [in Ukrainian].
