Воєнно-політична експансія більшовицької Росії на західні землі України в 1919–1923 рр.
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2022.05.004Ключові слова:
більшовицька Росія, Західноукраїнська Народна Республіка, Галицька Соціалістична Радянська Республіка, Комуністична партія Східної Галичини, зовнішня політика, радянофільствоАнотація
Мета дослідження – розглянути особливості зовнішньої політики більшовицької Росії щодо західних земель України після Першої світової війни, насамперед у період Західноукраїнської Народної Республіки, і в наступні роки (листопад 1918 – березень 1923 рр.).
Використано загальнонаукові та спеціальні історичні методи: причинно-наслідковий, історико-порівняльний, історико-топологічний, історико-генетичний, системного аналізу.
Наукова новизна полягає в розкритті планів Кремля щодо розвитку сепаратистських настроїв серед галичан, спрямованих проти ЗУНР, загалом соборної Української Народної Республіки, які мали реалізовуватися шляхом проголошення маріонеткової Галицької Соціалістичної Радянської Республіки зі столицею у Львові.
Основні результати дослідження. Акцентовано увагу на творенні центрального тимчасового органу влади – Галицького ревкому на чолі з В.Затонським та ЦК Комуністичної партії Східної Галичини, які було узгоджено з головою Ради народних комісарів В.Леніним, ЦК Російської комуністичної партії (більшовиків) і ЦК Комуністичної партії (більшовиків) України. Стверджено, що нові центральні й місцеві органи формувалися за участі та підтримки командирів, політкомісарів Південно-Західного фронту, одним з яких був Й.Сталін. Місцеві ревкоми проводили суботники й недільники, організовували експропріацію збіжжя у землевласників, грошей, коштовностей у заможних поляків та євреїв, намагалися реорганізувати за більшовицьким зразком заклади освіти. Здійснювався тиск на греко-католицькі церковні громади, священнослужителів. До «радянського будівництва» влада намагалася залучити зубожілих селян і міщан, громадян лівих поглядів, представників радянофільських структур, вояків Червоної української галицької армії, котрі поверталися до рідних домівок улітку 1920 р. Висновки. «Визвольний похід» більшовиків на Східну Галичину та у Центрально-Східну Європу було зупинено збройним спротивом об’єднаного польсько-українського війська під Львовом, Замостям, на берегах Дністра. Після відступу червоних за Збруч у вересні 1920 р. Раднарком Росії, ЦК РКП(б), ЦК КП(б)У намагалися насаджувати комуністичні ідеї за допомогою структур Закордоту, осередків КПСГ, шляхом дискредитації діячів ЗУНР, навернення до радянофільства її керманича Є.Петрушевича.
Посилання
Dyskant, J. (Ed.) (1995). Polskie tradycje wojskowe. Warszawa. [in Polish].
Holubko, V. (1996). Ostannii shans: Druhyi Zymovyi pokhid Armii UNR 1921 r. Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze, 3, 167–168. Warszawa. [in Ukrainian].
Kasprzyk, J. (Ed.) (1997). Polacy w walce o niepodległość Ukrainy 1920. Warszawa. [in Polish].
Klimecki, M. (2006). Galicyjska Socjalistyczna Republika Rad: Okupacja Małopolski (Galicji) Wschodniej przez Armię Czerwoną w 1920 r. Toruń. [in Polish].
Kolianchuk, O. (2000). Ukrainska viiskova emihratsiia v Polshchi: 1920–1939. Lviv. [in Ukrainian].
Kshonstek, T. (Ed.) (2010). Polshcha ta Ukraina v borotbi za nezalezhnist: 1918–1920. Varshava. [in Ukrainian].
Łukomski, G., Polak, B., Wrzosek, M. (1990). Wojna polsko-bolszewicka 1919–1920. Koszalin. [in Polish].
Lytvyn, M. (1998). Ukrainsko-polska viina 1918–1919 rr. Lviv. [in Ukrainian].
Lytvyn, M. (2015). Proekt “Ukraina”: Halychyna v Ukrainskii revoliutsii 1917–1921 rr. Kharkiv. [in Ukrainian].
Lytvyn, V. (Ed.) (2002). Politychnyi teror i teroryzm v Ukraini: XIX–XX st.: Istorychni narysy. Kyiv. [in Ukrainian].
Matkowskyj, J., Stępęn, S. (Ed.) (2020). Sojusz polsko-ukraiński 1920 r.: Refleksje nad przeszłością – myśli o przyszłości. Warszawa. [in Polish].
Nicieja, S. (2000). Zadworze – polskie Termopile. Kraków. [in Polish].
Olszański, T. (1996). Mit i prawda o obronie Zamościa w sierpniu 1920 r. Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze, 3, 154–155. Warszawa. [in Polish].
Pisuliński, J., Skalski, W. (Eds.) (2020). Sojusz Piłsudski – Petlura: Dokumenty i materiały. Warszawa; Kijów. [in Polish].
Potocki, R. (1996). Ukraińskie wychodźstwo polityczne w Polsce (1920–1939). Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze, 3, 198–202. Warszawa. [in Polish].
Prushynskyi, M. (1997). Drama Pilsudskoho: Viina 1920. Kyiv. [in Ukrainian].
Rublov, O. (2004). Zakhidnoukrainska intelihentsiia u zahalnonatsionalnykh i kulturnykh protsesakh (1919–1939). Kyiv. [in Ukrainian].
Rukkas, A. (2013). Razom z polskym viiskom: Armiia Ukrainskoi Narodnoi Respubliky 1920 r. Nizhyn. [in Ukrainian].
Skaradsiński, B. (1993). Polski lata 1919–1920. Warszawa. [in Polish].
Smoliński, A. (2000). Jazda Rzeczypospolitej Polskiej w okresie od 12 X 1918 r. do 25 IV 1920 r. Toruń. [in Polish].
Szumiło, M. (Ed.) (2021). Symon Petlura: Przywódca niepodległej Ukrainy. Warszawa. [in Polish].
Tynchenko, Ya. (2020). Ukrainska armiia u 1920 r.: Viiskovyi soiuz z Polshcheiu, viina z radianskoiu Rosiieiu ta internuvannia. Kyiv. [in Ukrainian].
Tyshchyk, B. (1970). Halytska Sotsialistychna Radianska Respublika (1920 r.). Lviv. [in Ukrainian].
Veryha, V. (1995). Lystopadovyi reid. Kyiv. [in Ukrainian].
Węglewicz, W. (2021). Choroby i smiertelność jeńców sowieckich w obozie Dąbie k. Krakowa w latach 1919–1921. 1920 rok – wojna światów, 1: Studia przypadków w stolecie Bitwy Warszawskiej, 299–318. Warszawa. [in Polish].
Wiszka, E. (2004). Emigracja ukraińska w Polsce 1920–1930. Toruń. [in Polish].
Zakharuk, B. (1996). Problemy kordonu v konteksti ukrainsko-polskykh vidnosyn doby natsionalno-demokratychnoi revoliutsii v Ukraini (1917–1923). Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze, 3, 170–174. Warszawa. [in Ukrainian].
Zakrzewski, B. (2013). Bitwa o Brody (26 lipca – 5 sierpnia 1920 r.). Militaria XX w., 2/30, 10–21. [in Polish].
Zavada, I. (2000). Ryzkyi dohovir i Ukraina. Kyiv. [in Ukrainian].
Zolototrubov, A. (1983). Budionnyi. Moskva. [in Russian].
