Просторова модель Української ранньомодерної держави в переконаннях козацької еліти та владної верхівки Московії

Анотація

Мета полягає у з’ясуванні особливостей кореляції переконань московської верхівки та обох тогочасних українських еліт — традиційної (князі й шляхта) й «козацького народу» Гетьманщини.

В основу концептуальної стратегії покладено принцип історизму та методи контекстуального аналізу, компаративістики, систематизації.

Основні результати. З’ясовано, що в ранньомодерній Московії чітко висловлювалися про межі українського простору. При цьому заманіфестовані самодержавною верхівкою уявлення щодо їх конфігурації на всіх напрямках принципово перегукувалися з базовими ідеями українських еліт. Більше того, на рівні офіційної документації (царські грамоти, сенатські укази, дипломатична кореспонденція) фіксується пряме визнання переконань шляхти й козацтва про рубежі українського простору на більшості векторів. У такий спосіб Московія природним кордоном на півдні відкрито визнала узбережжя Чорного моря. На заході до українського простору зараховано Підляшшя й терени до етнографічної українсько-польської межі, на півночі — Північне Придніпров’я (за винятком Смоленщини). На північному сході у правовій площині було легітимізовано колонізацію слобідськими козаками порожніх земель аж до рр. Тулушівка та Підгірна на лівобережжі Дону, а кордон Запорожжя було проведено по Кальміусу, який хоча й відрізав значну частину освоюваних запорожцями земель, але все одно відтінював козацькі здобутки на ниві трансформації уявної межі у фактичну. Практичне значення досягнутих результатів. Отримані результати важливі не тільки для інтенсифікації подальших досліджень українського простору та суміжної проблематики. Вони також сприяють подоланню стереотипів сприйняття просторового виміру України, єства низки історичних регіонів, спростовують концепцію щодо нібито історичної виправданості сучасних територіальних претензій із боку Росії.