Рецепція Люблінської унії в польському національному русі 1850–1860-х рр. на півдні України (за матеріалами Державного архіву Одеської області)
До 450-річчя Люблінської унії
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2019.04.024Ключові слова:
польський національний рух, Південна Україна, Люблінська унія.Анотація
Анотація. Мета дослідження – на основі архівних матеріалів проаналізувати нову рецепцію Люблінської унії 1569 р., що відбувалася в польському національному русі в 1850–1860-х рр. на півдні України. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості. Використано такі загальноісторичні методи: історіографічний аналіз, термінологічний аналіз, компаративний, типологічний. Авторка дотримується цивілізаційного підходу та засад інтелектуальної історії. Наукова новизна. На основі широкого кола опублікованих джерел і документів Державного архіву Одеської області запропоновано нову рецепцію унії 1569 р. з «Полудневою» (Південною) Україною. Висновки. Архівні документи свідчать, що південноукраїнські території стали важливим плацдармом розповсюдження нових ідей, зосередження діячів польського руху, концентрації відповідної літератури та зброї. З’ясовано, що нова рецепція Люблінської унії 1569 р. включала українські землі як окрему складову нової держави – поряд із Польщею та Литвою. Проявлялась вона не лише в усних висловлюваннях або листуванні, зверненні до подій історії України та її видатних діячів, але й у наочних матеріалах – картах, геральдиці, печатках. Ураховуючи стратегічне значення Одеси, усі ці матеріали являли значну проблему для місцевих російських чиновників, котрі фіксували зазначені ідеї в рапортах, повідомленнях, розпорядженнях, звітах тощо. Вочевидь нова рецепція Люблінської унії передбачала включення до складу нової держави південноукраїнських теренів включно з Одесою як «Полудневої землі» (в польському національному русі навіть з’явилася посада «комісара полудневих країн»).
Посилання
Bachynska, O. (2009). «Delo o vosstanovlenii nezavisimosti Malorossii» 1855 r. (na materialakh Derzhavnoho arkhivu Odeskoi oblasti). Chornomorska mynuvshyna: Zapysky Viddilu istorii kozatstva na Pivdni Ukrainy Naukovo-doslidnoho instytutu kozatstva Instytutu istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 4, 178–186. [in Ukrainian].
Bachynska, O., Maliavskyi, M. (2016). Naslidky Lystopadovoho povstannia 1830–1831 rr. dlia polskykh mahnativ Odesy (za materialamy DAOO). Pivdennyi zakhid. Odesyka, 21, 9–16. [in Ukrainian].
Kocherhin, I.O. (2010). Potomstveni dvoriany Oleksandrivskoho povitu Katerynoslavskoi hubernii naperedodni selianskoi reformy 1861 r. (za statystychnymy materialamy "Zbirky Ya.Novytskoho"). Istoriia i kultura Prydniprovia: Nevidomi ta malovidomi storinky, 7, 74. [in Ukrainian].
Lysiak-Rudnytskyi, I. (1994). Istorychni ese, 1, 251–263. Kyiv. [in Ukrainian].
Loban, A.A. (2013). «Poshuky vidom» chynovnykamy Novorosiiskoho i Bessarabskoho heneral-hubernatorstva naperedodni polskoho povstannia 1863 r. (za materialamy Derzhavnoho arkhivu Odeskoi oblasti). Zapysky istorychnoho fakultetu, 23, 189–193. Odesa. [in Ukrainian].
Poltorak, V. (2018). U chotyrykutnyku yevropeiskykh stolyts: Mykhailo Chaikovskyi ta osmanski kozaky v modernizatsii Pivdenno-Skhidnoi Yevropy. Odesa. [in Ukrainian].
Starukh, O.V. (2002). Herb. Ukrainske kozatstvo: Mala entsyklopediia, 97. Kyiv, Zaporizhzhia. [in Ukrainian].
Falkovych, S.M. (1966). Ideyno-politicheskaya borba v polskom osvoboditelnom dvizhenii 50–60-kh godov XIX st., 21–22. Moskva. [in Russian].
