Князь Федір (Федюшко) Любартович: володіння в коронній Русі та їх державно-правовий статус
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2020.04.004Ключові слова:
Федір Любартович, Владислав Яґайло, Стрий, Жидачів, Коропець, жидачівські грамоти, пожиттєве держанняАнотація
Мета дослідження полягає у висвітленні умовного «другого періоду» життя Федора Любартовича, який він провів в основному на руських землях Польського королівства (орієнтовно 1406/1407–1431 рр.), а також у визначенні складу тогочасних володінь князя, їх державно-правового статусу.
Методологічну основу становлять принципи історизму, науковості, об’єктивності, системності. Застосовано такі загальні та спеціальні методи, як аналіз, синтез, історично-хронологічний, порівняльно-історичний, історично-системний, внутрішня й зовнішня критика джерел, порівняльна текстологія.
Наукова новизна. Зібрано, проаналізовано та систематизовано максимум інформації, що стосується досліджуваного періоду біографії Федора Любартовича; складено повний і критично перевірений список його «жидачівських грамот» (у тому числі з використанням деяких неопублікованих текстів, що містяться в Коронній метриці); визначено державно-правовий статус володінь, належних князеві на території Польського королівства.
Висновки. Стосунки Федора (Федюшка) Любартовича з його двоюрідним братом королем Владиславом Яґайлом у першій третині XV ст. (на відміну від кінця XIV ст.) були стабільно-приязними. Найвірогідніше в 1406– 1407 рр. князь отримав пристойні володіння в руських землях Польського королівства, а саме Стрий, Жидачів і Коропець з округами-повітами (districtus). Проте це не були повноцінні удільні князівства, а лише пожиттєві держання (tenuta), що надавалися близьким родичам Яґайла. В їх межах Любартович мав право юрисдикції над місцевими феодалами, але не міг надавати земельні володіння, оскільки власником останніх залишався польський король. Таким чином, термін «Жидачівське князівство», який можна зустріти в новітній літературі, не зовсім коректний. Федір Любартович усе життя залишався вірним православ’ю. Князь офіційно був держателем і ктитором Унівського монастиря, а після смерті його ім’я внесли до кількох православних пом’яників.
Посилання
Aleksandrovych, V. (1995). Ukrainske maliarstvo XIII–XV st. Lviv. [in Ukrainian].
Gagua, R. (2009). Gryunvald v istochnikakh: “Khronika konflikta Vladislava, korolya Polshi, s krestonostsami v god Khristov 1410”. Pinsk. [in Russian].
Dlugossii, J. (1997). Annales seu Cronicae incliti Regni Poloniae. Liber X et liber XI: 1406–1412. Varsaviae. [in Latin].
Gąsiorowski, A. (1972). Itinerarium króla Władysława Jagiełły 1386–1434. Warszawa. [in Polish].
Kelembet, S. (2017). Fedir Olherdovych, kniaz kobrynskyi, ratenskyj ta zhydachevskyi. Ukraina Lithuanica: studii z istorii Velykoho kniazivstva Lytovskoho, 4, 146–170. [in Ukrainian]. doi: https://doi.org/10.15407/ul2017.04.146
Kelembet, S. (2018). Fedir-Fedot (Fediushko) Liubartovych, kniaz lutskyi i volodymyrskyi, derzhavtsia siverskyi. Siverianskyi litopys, 6, 13–36. [in Ukrainian].
Kupchynskyi, O. (1997). Zabuti ta nevidomi staroukrainski hramoty XIV – pershoi polovyny XV st. Zapysky Naukovoho tovarystva im. Shevchenka u Lvovi, 233, 333–359. [in Ukrainian].
Kuzmin, A.V. (2011). Titulovannaya znat Velikogo knyazhestva Litovskogo v “Velikoj vojne” 1409–1411 gg. protiv Tevtonskogo ordena. Vialikae kniastva Litovskae i iaho susedzi v XIV–XV st.: Sapernitstva, supratsovnitstva, uroki. Minsk, 26–75. [in Russian].
Mytsko, I. (2011). Davnii Univskyi pomianyk. Actes testantibus: Yuvileinyi zbirnyk na poshanu Leontiia Voitovycha / Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist, 20, 479–495. [in Ukrainian].
Mytsko, I. (2000). Monastyrski pomianyky pro pokhodzhennia ktytora Univskoho monastyria kniazia Fedora Liubartovycha. Statti, napysani pislia vyhnannia z Instytutu ukrainoznavstva NAN Ukrainy, 3–5. Lviv. [in Ukrainian].
Odnorozhenko, O. (2009). Ruski korolivski, hospodarski ta kniazivski pechatky XIII–XVI st. Kharkiv. [in Ukrainian].
Papa, I. (2012). “Zhydachivski hramoty” kniazia Fedora Liubartovycha: problema avtentychnosti. Kniazha doba: istoriia I kultura, 6, 291–314. [in Ukrainian].
Polechov, S.V. (2017). Nesokhranivshayasya pechat knyazya Aleksandra Patrikeevicha Starodubskogo. Srednevekovaya numizmatika Vostochnoj Evropy, 6, 236–244. [in Russian].
Tęgowski, J. (1999). Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. Poznań; Wrocław. [in Polish].
