Протиборство спецслужб закордонних центрів ОУН із КДБ (1960-ті – початок 1990-х рр.)
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2021.03.114Ключові слова:
ОУН, закордонні центри, спецслужби, СБ, КДБ, УРСР, дисидентський рух, аґентура, кур’єр, провокація, референтураАнотація
Мета дослідження – висвітлити протиборство спеціальних підрозділів закордонних центрів ОУН із КДБ у 1960-х – на початку 1990-х рр.
Методологічною основою стали принципи наукової об’єктивності та історизму. Використано такі загальноісторичні методи: історико-порівняльний, ретроспективний, проблемний, структурний.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що, увівши до наукового обігу значну кількість неопублікованих архівних документів і матеріалів, які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України, проаналізовано діяльність спецслужб закордонних центрів ОУН, скеровану на протидію провокаціям органам держбезпеки УРСР і підтримку дисидентського руху в республіці зазначеного періоду.
Висновки. Починаючи з 1960-х рр., діяльність служби безпеки Закордонних частин (СБ ЗЧ) ОУН відбувалась у тісній взаємодії насамперед із референтурою Крайового зв’язку (КЗ), Спілкою української молоді (СУМ), Антибільшовицьким блоком народів (АБН). У розглядуваний період закордонні осередки ОУН зіткнулись із посиленням провокацій органів держбезпеки УРСР, метою яких було деморалізувати та розколоти діаспору. Намагаючись протидіяти ідеологічним диверсіям, есбісти не лише публікували у своїй пресі спростування та застереження, ретельно розслідуючи кожну провокацію, інформуючи про результати інші закордонні центри ОУН, а й, своєю чергою, також здійснювали ідеологічно-підривні операції проти радянського режиму. Зручним майданчиком для останніх стали різноманітні міжнародні заходи, спортивні змагання, насамперед Олімпійські ігри. Значну шкоду закордонним центрам ОУН завдавали складні і тривалі оперативні ігри КДБ. СБ натомість проводила власні оперативні ігри, спираючись на підтримку української діаспори. Більшість оунівських центрів відійшли від радикальних гасел і зосередилися на підтримці в УРСР дисидентів, яким надавалася різноманітна допомога. Наприкінці 1980-х рр. спецслужби закордонних центрів ОУН сконцентрували свої зусилля на підтримці масового протестного руху в республіці. Після проголошення незалежності України їхні діячі остаточно леґалізувалися, займаючись у подальшому літературною, науковою, громадською діяльністю.
