Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти

Анотація

Мета розвідки полягає в науковій реконструкції міжнародної ситуації, геополітичної та військової стратегії Німеччини й СРСР у період, що передував розв’язанню війни між цими країнами.

Методологія дослідження базується на теоретичних напрацюваннях провідних фахівців із військової історії, а також безпосередніх учасників військово-стратегічного планування, на засадах історизму, комплексного вивчення складних суспільно-політичних та воєнних явищ, сучасних прийомах наукового пошуку й понятійному апараті, яким послуговуються фахівці зі вказаної тематики.

Наукова новизна визначається спробою формування авторської концепції підготовки протиборчих сторін до війни завдяки залученню радянських і німецьких історичних джерел різного походження, зіставленню різних візій (керівників та генералітету двох країн, військових теоретиків й аналітиків, істориків) на перебіг процесів у царині політики, економіки, військової справи між осінню 1939 та літом 1941 рр.

Висновки. Наслідком передвоєнного зовнішньополітичного курсу Кремля стала його ізоляція, тоді коли Берлін одночасно зі створенням блоку союзників у 1939–1940 рр. підпорядкував собі економічні та людські ресурси значної частини Європи. Аналіз воєнно-стратегічної обстановки напередодні радянсько-німецької війни свідчить, що в основі стратегічного плану держав Осі щодо війни проти СРСР лежала ідея раптового й потужного першого удару з метою швидкого розгрому та знищення головних сил Червоної армії у смузі між кордоном і річками Західна Двіна, Дніпро з наступним стрімким просуванням углиб країни. Відповідно до задуму військово-політичного керівництва Третього Райху, південний або український напрямок у початковий період війни був важливим, але не головним. Основні сили Червоної армії зосереджувались на заході країни й не викликає сумнівів те, що вони готувалися до зіткнення з гітлерівською військовою машиною. Стратегічні погляди на майбутню війну полягали в тому, що після відбиття наступу противника ворог мав бути розгромлений під час стратегічного наступу Червоної армії на чужій території «малою кров’ю». На відміну від потенційного супротивника радянське керівництво вважало південно-західний напрямок головним і зосереджувало тут основні ударні угруповання. Основні зусилля генерального штабу спрямовувалися на розробку тільки одного варіанту дій військ із початком війни, а саме наступального, хоча й цей план до кінця відпрацьований не був. Що стосується іншого, оборонного, варіанта, то про його розробку питання навіть не ставилося. Підготовлений перед війною «План оборони державного кордону 1941 р.» став не оборонним варіантом плану війни, а планом прикриття відмобілізування й розгортання радянських збройних сил. Найбільш серйозним і важким уроком перших днів війни стало запізнення заходів щодо приведення військ у бойову готовність. Війська армій прикриття, особливо перші ешелони, не були вчасно виведені з районів дислокації та розгорнуті на передбачених рубежах оборони. Їх висування в умовах бойових дій, що почалися, супроводжувалося невиправдано великими втратами. Неготовність військ прикордонних округів до відбиття потужних ударів противника виявилася найважливішою причиною, що визначила невигідний для радянської сторони розвиток подій на початку війни.