Люблінський сейм 1569 р. у візіях митців ХІХ – першої половини ХХ ст.: історико-іконографічний аналізм

До 450-річчя Люблінської унії

Анотація

Анотація. Завданнями цього дослідження є аналіз автентичних візуальних джерел, в яких могли бути відображені події Люблінського сейму 1569 р.; визначення того, які саме історичні моменти згаданої події зазнали інтерпретації у творах мистецтва ХІХ – першої половини ХХ ст.; аналіз композицій мистецьких творів із метою виявлення того, на які виклики свого часу та як відповідали візуальні образи Люблінської унії. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності та неупередженості, а також визначається міждисциплінарним підходом. Основними застосованими методами були ретроспективний, компаративний, іконографічний тощо. Наукова новизна полягає в постановці питання про необхідність дослідження візуальних репрезентацій подій Люблінського сейму 1569 р., здійснених митцями ХІХ – першоїполовини ХХ ст., як на предмет їх імовірної відповідності історичним реаліям XVI ст., достовірності зображення історичних постатей згідно з існуючими іконографічними джерелами, визначення характеру підготовлених творів та можливості їх використання у процесі формування національної свідомості, конструювання історичної пам’яті впродовж ХІХ ХХ ст. Висновки дослідження полягають у наступному: 1) єдиним тогочасним джерелом, яке схематично відображає сеймове засідання XVI ст., є ґравюра невідомого майстра під назвою «Коронний сейм часів Сиґізмунда ІІ Авґуста» з книги Я.Гербурта 1570 р.; 2) ця ґравюра не може однозначно бути визнана безпосереднім відображенням Люблінського сейму 1569 р.; 3) найвідомішими мистецькими візуалізаціями подій і постатей згаданого сейму є картина М.Баччареллі «Поєднання Польщі з Литвою на Люблінському сеймі» (1785–1786 рр.), твір Я.Матейка «Люблінська унія» (1869 р.) та полотно, створене членами Товариства св. Луки, «Люблінська унія» (1939 р.); 4) найґрунтовнішу історично-ідеологічну програму та іконографічну розробку мав твір Я.Матейка, завдяки чому він набув найбільшого історикопропаґандистського значення; 5) найвдаліші композиційні знахідки художників зазнавали подальших інтерпретацій у творах наступників, що сприяло формуванню впізнаваності сюжетів і закарбовуванню їх у пам’яті поколінь поляків; 6) усі згадані вище твори мистецтва в поєднанні з матеріальними пам’ятниками, присвяченими Люблінській унії (обеліск у Любліні 1826 р., курган Люблінської унії у Львові 1876 р.), виконали свою функцію формування національної свідомості та конструювання пам’яті про найважливіші події польської історії; 7) підходи, застосовані художниками, скульпторами та архітекторами, заходи, ідейно й фінансово підтримані певними спільнотами поляків, цілком могли б бути використані в Україні в нинішніх умовах загального низького рівня історичної освіти, полярності політик пам’яті та відсутності національної єдності.