Люблінська унія як ресурс формування концепту політичного "народу руського" (1569–1648 рр.)
До 450-річчя Люблінської унії
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2019.02.004Ключові слова:
Річ Посполита, Велике князівство Литовське, Корона Польська, Люблінська унія, сейм, шляхта, привілей, право, суд, полемічна література, Берестейська унія.Анотація
Проаналізовано, як привілеї, надані Волинському, Київському та Брацлавському воєводствам на Люблінському сеймі 1569 р., прислужилися формуванню у шляхти цих теренів уявлень про себе як про політичний «народ руський» – третього члена Речі Посполитої. Стаття складається із трьох основних блоків. У першому увагу зосереджено на центральному, як видається, питанні дискусій на Люблінському сеймі з приводу приєднання українських (руських)воєводств до Корони Польської. Волинська шляхта, котра виявилася у фарватері сеймової боротьби, розглядала цей акт як приєднання зі своїми правами, що мали бути ґарантовані присягою короля, сенату, шляхетських послів. Такий варіант передбачав суб’єктність української шляхти та претензії її на паритетність у перемовинах із «коронярами». Натомість представники Корони вважали, що ці території мають бути повернуті до її складу як питомачастина, а руська шляхта таким чином долучиться до прав, що ними володіла коронна, одноосібно присягнувши королю та Короні. У підсумку волиняни в обмін на відмову від своїх вимог – взаємної присяги коронних представників на підтвердження їхніх прав – отримали можливість самим скласти текст привілею, що включав їхні права, які король мав ґарантувати своєю присягою. Очевидно, що текст, запропонований волинянами, був відредагований іншою стороною – членами спеціально створеної для цього комісії, звідси й певні суперечності на рівні риторики. Цей незбіг очікувань сторін щодо об’єднання(приєднання «з правами» чи «до прав») буде зафіксовано й у претензіях волинян по унії. Аналізується судова практика Волині, яка демонструє увагу шляхти до чіткого дотриманням двох пунктів привілеїв: використання руської мови у судочинстві й адміністрації та ІІ Литовського статуту як «свого» права для Волинського, Київського, Брацлавського воєводств. Видається, що саме судове повсякдення виявилося тією сферою, де, починаючи від Люблінської унії, мало чи не щодень українська шляхта відточувала арґументи на захист своїх прав і своєї території, відповідно до уявлення про себе як окремий політичний «народ». Ці доводи сповна будуть використані в релігійній полеміці щодо Берестейської унії 1596 р. Аналізується, як люблінські привілеї в полемічних текстах Мартіна Броневського, Захарії Копистенського та Мелетія Смотрицького прислужилися конструюванню територіально-правової концепції «руського народу» (що проживає на певній території й має власні права), яка складе поважну конкуренцію конфесійній моделі (руський народ як народ православний). Водночас ця концепція буде озвучена українською шляхтою на політичній сцені в 1620–1640-х рр. Завдяки опертю на люблінські привілеї як підстави суб’єктності українських воєводств автори релігійних трактатів та шляхетські парламентарі вироблять на середину XVII ст. уявлення про руський народ як про третього члена Речі Посполитої, паритетного полякам і литвинам. Насамкінець пропонуються деякі міркування щодо перспектив українського історієписання
Посилання
Bardach, J. (1999). Od aktu w Krewie do Zaręczenia Wzajemnego Obojga Narodów (1385–1791). Unia Lubelska i tradycje integracyjne w Europie Środkowo-Wschodniej, 12–44. Lublin. [in Polish].
Bilous, N. (2010). Lublins’ka uniia 1569 r.: istoriografichni pogliady ta interpretacii (do 440-richchia lublinskoi unii). Ukrains’kyi istorychnyi zhurnal, 1, 65–83. [in Ukrainian].
Borzęcki, J. (1999). Unia lubelska jako czynnik kształtowania się ukraińskiej świadomości narodowej. Unia lubelska i tradycje integracyjne w Europie Środkowo-Wschodniej, 60–83. Lublin. [in Polish].
Chynczewska-Hennel, T. (1985). Świadomość narodowa szlachty ukraińskiej i kozaczyzny od schyłku XVI do połowy XVII w. Warszawa. [in Polish].
Chynczewska-Hennel, T. (1993). "Do praw i przywilejów swoich dawnych": Prawo jako argument w polemice prawosławnych w pierwszej połowie XVII w. Między Wschodem a Zachodem: Rzeczpospolita XVI–XVII w., 53–60. Warszawa. [in Polish].
Chynczewska-Hennel, T., Jakowenko, N. (2000). Społeczeństwo – religia – kultura. Między sobą: Szkice historyczne polsko-ukraińskie, 111–151. Lublin. [in Polish].
Frick, D. (1984). Meletij Smotryc’kyj and Ruthenian Question in Early Seventeenth Century. Harvard Ukrainian Studies, 8(3/4), 351–375.
Grześkowiak-Krwawicz, A. (2018). Dyskurs polityczny Rzeczypospolitej Obojga Narodów. Toruń. [in Polish].
Jakowenko, N. (1999). Ruś jako trzeci człon Rzeczypospolitej Obojga Narodów w myśli ukraińskiej I połowy XVII wieku. Unia Lubelska i tradycje integracyjne w Europie Środkowo-Wschodniej, 79–83. Lublin. [in Polish].
Kaczorowski, W. (1986). Sejmy konvokacyjny i elekcyjny w okresie bezkrólewia 1632 r. Opole. [in Polish].
Kempa, T. (2001). Kniaziowie Ostrogscy wobec idei unii polsko-litewskiej w XVI wieku. Velyka Volyn: Ostrohiana v Ukraini i Yevropi: Materialy mizhnarodnoho naukovoho sympoziumu 29–30 chervnia 2001 r., 23, 12–23. Starokostiantyniv. [in Polish].
Kempa, T. (2001). Magnateria ruska wobec unii lubelskiej (1569). Białoruskie zeszyty historyczne, 16, 5–25. [in Polish].
Kempa, T. (2007). Ziemie ruskie inkorporowane do Korony w 1569 roku – obrębności prawnoustrojowe i postawy szlachty ukraińskiej (ruskiej) do połowy XVII wieku. Rzeczpospolita w XVI–XVIII wieku: Państwo czy wspólnota, 129–148. Toruń. [in Polish].
Kempa, T. (2010). Rusini wobec unii lubelskiej: Czy ruscy możni i szlachta chcieli ściślejszego połączenia z Polską w 1569 roku. Unia lubelska: Unia europejska, 83–94. Lublin. [in Polish].
Kempa, T. (2011). Możnowładztwo i szlachta ukraińska wobec unii lubelskiej (1569). Liublino unija: ideja ir jos tęstinumas / Unia lubelska: idea i jej kontynuacja, 172–187. Vilnius. [in Polish].
Kempa, T. (2012). Volyniany i Liublinska uniia 1569 roku. Studii i materialy z istorii Volyni, 240–265. Kremenets. [in Ukrainian].
Kulakovskyi, P. (2002). Kantseliaria Ruskoi (Volynskoi) metryky 1569–1673 rr. Studiia z istorii ukrains’koho rehionalizmu v Rechi Pospolytii. Ostroh; Lviv. [in Ukrainian].
Kulakovskyi, P. (2010). Liublinskaia uniia 1569 g. i evoliutsiia pravovoi sistemy ukrainskikh voievodstv Rechi Pospolitoi. Prablemy integratsyi i inkarparatsyi v razvitstsi Tsentral’nai i Ushodniai Ushodniai Evropy v periiad ranniaga Novaga chasu: Materyialy mizhnarodnai navukovai kanferentsyi prysviachenai 440-goddziu Liublinskai unii, 246–259. Minsk. [in Russian].
Litvin, H. (2016). Z narodu rus’koho: Shliakhta Kyivshchyny, Volyni ta Bratslavshchyny (1569–1648). Kyiv. [in Ukrainian].
Lulewicz, H. (2002). Gniewów o unię ciąg dalszy: Stosunki polsko-litewskie w latach 1569–1588. Warszawa. [in Polish].
Mazur, K. (2003). Nieznana petycja shlachty wołyńskiej do króla w dobie sejmu lubelskiego 1569 r. Socium: almanax socialnoi istorii, 2, 41–56. [in Polish].
Mazur, K. (2006). W stronę integracji z Koroną: Sejmiki Wołynia i Ukrainy w latach 1569–1648. Warszawa. [in Polish].
Nemenskii, O.B. (2008). Formy russkoi identichnosti u Meletia Smotritskogo. Anfologion: vlast, obshchestvo, kultura v slavianskom mire v srednie veka, 12, 305–316. Moskva. [in Russian].
Nemenskii, O. (2013). Protonatsionalizm v zapadnorusskoi mysli pervoi poloviny XVII v. Voprosy natsionalizma, 3(15), 174–189. [in Russian].
Pelenski, J. (1974). Inkorporacja ukraińskich ziem dawnej Rusi do Korony w 1569 roku. Ideologia i korzyści – próba nowego spojżenia. Przegląd Historyczny, 65, 2, 243–262. [in Polish].
Plokhii, S. (2015). Pokhodzhennia slovianskykh natsii: Domoderni identychnosti v Ukraini, Rosii ta Bilorusi. Kyiv. [in Ukrainian].
Polishchuk, V. (2008). Prokhannia predstavnykiv Volynskoi zemli na valnykh seimakh Velykoho kniazivstva Lytovskoho 1547–1568. Parlamentskiya struktury vlady v sisteme dziarzhavnaga kirovannya Vialikaga kniastva Litovskaga i Rechy Paspalitai u XV–XVIII stagoddziah: Materyialy mizhnarodnai navukovai kanferentsyi, 61–79. Minsk. [in Ukrainian].
Starchenko, N. (2014). Chest’, krov i rytoryka: Konflikt u shlakhets’komu seredovyshchi Volyni: Druha polovyna XVI – pochatok XVII st. Kyiv. [in Ukrainian].
Starchenko, N. (2015). Obraza korolivs’koho maiestatu: volyns’ki repliky ostannioi tretyny XVI st. Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi, 15, 93–97. [in Ukrainian].
Starczenko, N. (2011). Unia lubelska jako legitymacja regionalizmu wołyńskiego (na przykładzie praktyki sądowej pierwszych pounijnych dziesiącioleci). Liublino unija: ideja ir jos tęstinumas / Unia lubelska: idea i jej kontynuacja, 190–201. Vilnius. [in Polish].
Starchenko, N. (2016). Volyns’ka shlakhta u borot’bi za «svoie» pravo: vtraty i zdobutky (1569 r. – pochatok XVII st.). Fenomen multykulturnosti v istorii Ukrainy i Polshchi, 154–172. Kharkiv. [in Ukrainian].
Starchenko, N. (2017). Oath as Evidential Tactic in the Legal Procedure in Volhynia: Legislation and Practice (1566 – early 17th century). Lietuvos statutas: Temides ir Klejos teritorijos. – Specialusis «Lietuvos istorijos studiju» lejdinys, 13, 259–277. Vilnius.
Sysyn, F.E. (1982). Regionalism and Political Thought in Seventeenth-Century Ukraine: The Nobility’s Grievances at the Diet of 1641. Harvard Ukrainian Studies, 6, 2, 167–190.
Yakovenko, N. (2002). Paralel’nyi svit: Doslidzhennia z istorii uiavlen’ ta idei v Ukraini XVI–XVII st. Kyiv. [in Ukrainian].
Yakovenko, N. (2005). Narysy istorii seredniovichnoi ta ranniomodernoi Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].
Yakovenko, N. (2009). Skilky istorykiv – stil’ky unii (z nahody 440-littia Lublinskoi unii). Ukrains’kyi humanitarnyi ohliad, 14, 9–42. [in Ukrainian].
Yakovenko, N. (2012). Dzerkala identychnosti: Doslidzhennia z istorii uiavlen ta idei v Ukraini XVI – pochatku XVIII st. Kyiv. [in Ukrainian].
Zatyliuk, Ya. (2013). Mynule Rusi u kyivs’kykh tvorakh stolittia: teksty, avtory, chytachi: avtoref. dys. … kand. ist. nauk. Kyiv. [in Ukrainian].
