Учасник і літописець Української революції: Павло Христюк (до 130-річчя з дня народження)
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2020.02.198%20Ключові слова:
кооперативний рух, Українська революція, Українська партія соціалістівреволюціонерів, Українська Центральна Рада, Ґенеральний Секретаріат, Українська Народна Республіка, рееміґранти, Державне видавництво України, Український національний центрАнотація
Мета статті полягає у створенні життєпису П.Христюка – кооператора, громадськополітичного діяча, публіциста, автора фундаментальної праці з історії Української революції.
Методологічну основу становить принцип історизму в єдності всіх його компонентів. Дослідження ґрунтується на критичному аналізі архівних і друкованих джерел. Використано мікроісторичний підхід.
Наукова новизна полягає у спробі створити на основі раніше недоступних архівних ресурсів, а також з урахуванням наявних публікацій детальний опис життєвого шляху, діяльності та значення інтелектуальної спадщини П.Христюка. Використано документи ДПУ– НКВС, що дозволяють пролити світло на обставини його трагічної долі. Усе це дало змогу підготувати найповніший на цей час біографічний нарис, уточнити чимало важливих моментів, спростувати певні неточності у принагідних публікаціях.
Висновки. П.Христюк постає виразним адептом соціалістичних ідей, репрезентантом того прошарку діячів, які накреслювали для України та для всієї Східної Європи поміркований кооперативний соціалізм із демократичною політичною формою. Водночас він сповідував толерантність до тих, хто мали інші позиції, але видавалися йому можливими союзниками у виборюванні та збереженні незалежної України. П.Христюк став не лише учасником, а й літописцем пережитих подій. Його фундаментальна праця у часи існування СРСР замовчувалася невипадково, адже її автор разом з іншими представниками тодішнього революційного покоління наполягав на тому, що Українська революція суттєво відрізнялася від «петроградськоїмоделі» 1917 р., котра закінчилася більшовицькою партійною диктатурою. Це, а також політична активність у період Української Центральної Ради й Директорії УНР, після повернення П.Христюка з вимушеної еміґрації в 1923 р. поставило його на наступні вісім років у коло тимчасових «попутників» більшовиків, до яких нова влада не мала довіри. Усе це визначило його долю, коли комуністичний режим розпочав наступ на українську інтеліґенцію, сфабрикувавши в 1930 р. «справу Спілки визволення України» й готуючи на наступний рік «справу Українського національного центру». Саме за останньою П.Христюк був засуджений і згодом загинув.
