Іван Мазепа як ранньомодерний володар
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2024.05.040Ключові слова:
Гетьманщина, І. Мазепа, козацька старшина, Московська держава, Річ Посполита, дипломатія, армія, державне управлінняАнотація
Мета полягає в аналізі постаті й діяльності гетьмана І. Мазепи в контексті інституційних, соціальних та світоглядних змін, яких зазнавали держави ранньомодерної Європи.
Ретроспективний огляд численного фактичного матеріалу, накопиченого мазепіаною, вимагає застосування нових методологічних підходів, зокрема синхронного зіставлення головних сфер діяльності гетьмана з тенденціями змін у ролі володаря, напрацьованих сучасною «новою політичною історією».
Основні результати. Послідовно розглянуто різні аспекти діяльності І. Мазепи крізь призму політичної ідеології гетьманату, його стосунків зі світською та церковною елітами, головних напрямів і характеру зовнішньої, внутрішньої політики. Проаналізовано зміни у трактуванні особи володаря політичними текстами й панегіриками епохи, зауважено надання гетьманом переваги дипломатичним методам над військовими, розкрито особливості розбудови військових інститутів на тлі Мілітарної революції. Автор бачить перспективу подальших студій над роллю й функціями гетьманів як ранньомодерних володарів в їх порівняльному аналізі з правителями трибутивних держав («tributary states») Центрально-Східної Європи. Висновки обґрунтовують «типовість» ролі та діяльності І. Мазепи для потестарного ландшафту ранньомодерної Європи, суголосну тенденціям XVII ст., котрі зберігали у статусі й функціях володарів чимало домодерних рис. Влада гетьмана спиралася на політичну еліту та інститути, витворені в результаті синтезу річпосполитських і козацьких політичних традицій. Поєднання цих тенденцій сформувало «учасницьку» модель управління й розподілу владних прерогатив. Вони базувалися на балансі між вертикальними владними ієрархіями та горизонтальними зв’язками. Така модель політичного устрою не зазнала модернізації навіть під впливом воєн й інших геополітичних викликів кінця XVII — початку XVIIІ ст., в той час, коли сусідні держави в боротьбі за політичне та мілітарне лідерство заходилися вдосконалювати свої механізми мобілізації військово-економічного потенціалу.
