ВПЛИВ ПАРГІЛІНУ, СПЕРМІНУ ТА ІХ КОМБІНАЦІЇ НА АНДРОГЕНЗАЛЕЖНІ ТА АНДРОГЕННЕЗАЛЕЖНІ КЛІТИНИ РАКУ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ ЛЮДИНИ in vitro

Анотація

Продовжено серію досліджень, спрямованих на підсилення цитотоксичної дії сперміну по відношенню до культивованих клітин передміхурової залози людини шляхом впливу на ферменти його обміну. Мета: дослідити вплив паргіліну (ПАР), сперміну (Спн) та їх комбінації на виживаність, ζ-потенціал і сумарний поверхневий заряд та цитоморфологічні властивості клітин раку передміхурової залози (РПЗ) людини в культурі. Об’єкт і методи: в експерименті використані диференційовані андрогензалежні клітини лінії LNCaP та слабодиференційовані андрогеннезалежні клітини лінії DU-145. Виживаність клітин визначали в тесті з трипановим синім. Вплив досліджуваних сполук як окремо, так і в комплексі, на життєздатність і проліферативну активність клітин оцінювали колориметричним методом – шляхом забарвлення живих клітин розчином кристалічного фіолетового у метанолі. Біофізичні показники визначали методом клітинного мікроелектрофорезу. Цитоморфологічні характеристики досліджували на препаратах клітин, забарвлених гематоксиліном та еозином. Результати: в культурі клітин лінії LNCaP ІС₅₀ ПАР = 2,2 мМ; ІС₅₀ Спн = 1,5 мМ. В культурі клітин лінії DU-145 ІС₅₀ ПАР = 2,35 мМ; ІС₅₀ Спн = 5,0 мМ. За біофізичними показниками Спн викликав інверсію знаку поверхневого електричного заряду у клітин лінії LNCaP. ПАР не справляв такої дії, заряд залишався від`ємним, демонструючи зворотну залежність від концентрації сполуки. Поєднання ПАР і Спн викликало підсилення цитотоксичної дії Спн на клітини LNCaP, але не позначалося на величині їх ζ-потенціалу і поверхневій щільності заряду, позитивний знак якого, викликаний впливом Спн, зберігався. Водночас ПАР повністю нівелював викликану Спн інверсію знаку сумарного поверхневого заряду клітин DU-145, повертаючи його до області нормальних від`ємних значень. Цитоморфологічний аналіз показав, що при поєднаній дії ПАР та Спн загибель андрогензалежних клітин LNCaP і андрогеннезалежних DU-145 відбувалася кількісно неоднаково. У клітин лінії LNCaP цитотоксичний вплив Спн, ймовірно опосередкований дією утворених з останнього токсичних альдегідів, превалював над апоптозом. На клітини DU-145 при сполученій дії ПАР та Спн більшою мірою впливав саме ПАР, конкуруючи зі Спн і викликаючи запрограмовану загибель клітин. Висновки: диференційовані андрогензалежні клітини лінії LNCaP при поєднаному застосуванні ПАР і Спн продемонстрували підсилення цитотоксичного впливу останнього. Низькодиференційовані андрогеннезалежні клітини лінії DU-145 виявилися стійкішими до впливу як окремо ПАР, так і ПАР в комбінації зі Спн. ПАР відміняв викликану Спн інверсію знаку сумарного поверхневого заряду клітин DU-145. Цитоморфологічні зміни, що відбувалися під впливом як ПАР окремо, так і у його комбінації зі Спн, демонструють переважно апоптотичний шлях загибелі андрогеннезалежних клітин лінії DU-145, в той час як у андрогензалежних клітин лінії LNCaP у стані апоптозу перебувала менша їх частка.