Православ’я як чинник політичної мобілізації суспільного буття України та Болгарії: історичні паралелі й сучасні тенденції
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2021.06.089Ключові слова:
православ’я, політична мобілізація, Україна, Болгарія, РосіяАнотація
Мета дослідження – проаналізувати мобілізаційний вплив православ’я в різноманітних проявах суспільного розвитку України й Болгарії у соціокультурній і політичній сферах в історичній перспективі та на сучасному етапі.
Методологічну основу становить комплекс методів, у тому числі порівняльно-історичний, а також компаративного, дискурс- і контент-аналізу.
Новизною є визначення й порівняння мобілізаційного впливу православ’я як чинника соціополітичних та культурних змін в Україні й Болгарії. Не заперечуючи того, що секулярність виступає іманентною характеристикою сучасної політичної організації держав європейського ареалу, стаття розглядає православ’я як джерело леґітимізації влади вказаних країн. Мобілізаційна роль православ’я в націє- та державотворенні аналізується як частина їхньої внутрішньополітичної динаміки і як предмет зацікавлення зовнішньополітичних сил. Оскільки обидві країни були й залишаються частиною так званої сфери інтересів Російської Федерації, то розглядаються особливості реалізації цього впливу.
У дослідженні робиться висновок про те, що, незважаючи на принципову відмінність характеру впливу РФ на православне церковне життя України й Болгарії в ретроспективі, сьогодні цей вплив націлений на перетворення обох держав на частину «російського світу» подібними методами. У цьому світлі спеціальну увагу приділено розгляду явища семіотичного аутсорсинґу, тобто присвоєння культурно цінних лінґвосеміотичних знаків через їх включення у власну культурну парадигму як питомих. За умов типових нині гібридних форм політичного протистояння (у тому числі інформаційного) саме «перековування» символічно цінних знаків, себто вузлових для національного історичного наративу елементів національно специфічної лінґвосеміотичної сфери, стає впливовим інструментом реалізації чужих для даної держави політичних інтересів. Тож роль мобілізаційного потенціалу православ’я в досліджуваних країнах набуває особливого значення в контексті творення їхнього історичного наративу та національно-державного буття у цілому.
Посилання
Anagnostopoulou, S. (2004). From the Ottoman Empire to the Nation State. A long and difficult process: the Greek case. Istanbul.
Berezovenko, A. (2018). Pislia Maidanu: Obrazy Ukrainy i Rosii u politychnomu dyskursi Rosii. Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnonatsionalnykh doslidzhen im. I.F.Kurasa NAN Ukrainy, 3-4 (95-96), 272–294. [in Ukrainian].
Bondarenko, V., Yelenskii, V. (1997). “Religiia i tserkov” na Ukraine v kontekste ukrainsko-rossiiskich otnoshenii. Ukraina i Rossiia: obshchestva i gosudarstva, 181–204. Moskva. [in Russian].
Hopkins, J. L. (2009). The Bulgarian Orthodox Church: A Socio-Historical Analysis of the Evolving Relationship Between Church, Nation and State in Bulgaria. Boulder, Co: East European Nonographs, New York.
Hrytsenko, O. (2017). Nazad, do “spilnoi istorii”: vidznachennia pravoslavnykh richnyts ta “vidrodzhennia” pravoslavnykh pamiatok. Presydenty i pamiat: Polityka pamiati presydentiv Ukrainy (1994–2014): pidgruntia, poslannia, realizatsiia, resultaty, 989–1011. Kyiv. [in Ukrainian].
"Kalistos (Ueir), A. (2019). Sybornost i glavenstvo v pravoslavnata tsyrkva. Konferntsiia na Mezhdunarodnata pravoslavna bogoslovska asotsiatsiia, Iash, Rumyniia, 9–12 January 2019. Spisanie Sviat, 1. [in Bulgarian].
Kharkovshchenko, Ye. (2006). Relihiino-politychni elity v ukrainskomu pravoslavnomu avtokefalizmi. Elity i tsivilizatsiini protsesy formuvannia natsii, 2, 185–195. Kyiv. [in Ukrainian].
Khomiak, I. (2008). Neperesichna osobystist Meletiia Smotrytskoho. Naukovi zapysky: Seriia “Filosofiia”, 4, 72–79. Ostroh. [in Ukrainian].
Kraliuk, P. (2008). Ostrozka Bibliia ta filosofska i bohoslovska dumka v Ostrozkii akademii. Naukovi zapysky: Seriia “Filosofiia”, 4, 3–13. Ostroh. [in Ukrainian].
Markova, Z. (1989). Bylgarska ekzarchiia, 1870–1879. Sofia. [in Bulgarian].
Miller, A. (2000). “Ukrainskii vopros” v politike vlastei i russkom obshchestvennom mnenii (vtoraia polovina XIX v.). Sankt-Peterburg. [in Russian].
Oscar, W., Clyatt, Jr. (1993). Bulgaria’s Quest for Security After the Cold War. Mc. Nair Papers, 15:3. The Institute for National Strategic Studies, Silver Spring. Maryland. doi: https://doi.org/10.21236/ADA271350
Osipov, O., Averianova, D. (2019). Pravoslavnaia tserkov sovremennoi Rossii v sisteme grazhdanskogo obshchestva. Sotsium i vlast, 3 (77), 15–28. [in Russian]. doi: https://doi.org/10.22394/1996-0522-2019-3-15-29
Plokhiy, S. (2015). Pokhodzhennia slovianskych natsii. Kyiv. [in Ukrainian].
Rudyka, N. (2015). Tserkov kak subiekt grazhdanskogo obshchestva i obiekt gosudarstva. Poisk: Politika. Obshchestvovedenie. Iskusstvo. Sotsiologiia. Kultura, 49 (2), 66–78. Moskva. [in Russian].
"Sherr, J. (2019, January 10). A Tomos for Ukraine’s Orthodox Church: the Final Schism? International Center for Defence and Security.
Shkarovskii, M. (2018). Russkaia i Bolgarskaia pravoslanye tserkvi v pervoi polovine XX v. (istoriia vzaimootnoshenii). Sankt-Peterburg. [in Russian].
"Vasilev, N. (2018, February 27). Kiril ne e dobre doshyl, ako iska da priznaem srybskoto zavladiavane na makedonskite eparchii: Rusiia vinagi e ochakvala ot Bylgariia pylno, bezprekoslovno i bezuslovno podchinenie Factor. [in Bulgarian].
Villem, Zh.-P. (2006). Yevropa ta relihii: Stavky XXI st. Kyiv. [in Ukrainian].
Yakovenko, N. (1997). Vasyl (Kostiantyn) Ostrozkyi. Istoriia Ukrainy v osobakh: Polsko-lytovska doba, 119–128. Kyiv. [in Ukrainian].
