"Вера наша старожитная": до питання про конфесійний фактор ідентичності в Гетьманщині (друга половина XVII–XVIII ст.)

Анотація

Впродовж існування Гетьманщини як політичного організму на її теренах відбувався процес конструювання ідентичності, визначне місце в якому займала релігія, конфесійна належність. Їх роль і функції в націогенезі не були сталими та залежали від конкретних соціально-політичних умов, а також текстів, що репрезентували історичну пам’ять козацької доби, включаючи актові й наративні.

Мета статті полягає у визначенні місця та ролі конфесійного фактора у процесі конструювання ідентичності спільноти, котра мешкала на теренах Гетьманщини зазначеного часу.

Методологія дослідження базується на деконструкції текстів – актових і наративних, порівнянні в них усталених топосів та їх інтерпретацій.

Наукова новизна. Здійснено комплексний аналіз корпусу текстових джерел періоду Гетьманщини, на основі якого вдалося простежити динаміку використання віри, конфесії як інструменту для вибудовування колективної ідентичності.

Висновки. Етнокультурна ідентичність, яка склалася в Гетьманщині у XVII–XVIII ст., не ґрунтувалася лише на вірі. Сonfessio виконувало кілька функцій, серед яких унормування відносин із сусідами – поляками й московитами. Для кожного з них в текстах вибудовувався окремий сценарій, головну роль у котрому відігравала віра. Православ’я давало можливість позиціонувати власну рівність, або навіть перевагу, стверджуючи про глибоку історичну леґітимність «своєї» віри, вписуючи себе, через її посередництво, в руське чи навіть ранньосередньовічне минуле.