Між загрозою для суверенітету й реґіональним лідерством: Україна та російські інтеґраційні проекти на пострадянському просторі
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2022.05.031Ключові слова:
Україна, Російська Федерація, інтеґраційні проекти, пострадянський простір, Співдружність Незалежних Держав, Євразійське економічне співтовариство, Єдиний економічний простір, Організація договору про колективну безпеку, ҐУУАМ / ҐУАМАнотація
Мета дослідження полягає в аналізі ролі та участі України в інтеґраційних проектах на пострадянському просторі.
Наукова новизна. Попри те, що українська й зарубіжна історіографія вказаної тематики знайшла своїх дослідників уже з перших років після розпаду СРСР, її комплексного вивчення досі бракує, тим паче з урахуванням змін, які сталися після 2014 р.
Висновки. Впродовж 1990–2010-х рр. російській стороні так і не вдалося цілковито «реінтеґрувати» Україну до сфери своїх геополітичних інтересів шляхом створення економічних (із перспективою розвитку до рівня політичних) союзів. Якщо Кремль убачав у СНД та інших організаціях інструменти відновлення свого впливу після колапсу СРСР, у тому числі через створення наднаціональних органів, українська сторона була зацікавлена винятково в економічних аспектах, і передусім у створенні зони вільної торгівлі. Така принципова відмінність у підходах пояснює, чому Україна, активно долучившись чи то до створення, чи до участі в різноманітних організаціях як спостерігач, жодного разу не стала повноцінним членом таких, ініційованих Росією, об’єднань. Нереалізованою виявилася також ідея інтеґрації нашої країни до структури ОДКБ, яка в роки президентства В.Януковича втілилася лише у створення її українського представництва. Натомість у рамках діяльності ҐУУАМ / ҐУАМ в України з’явився шанс стати реґіональним лідером і важливим координатором у рамках цього об’єднання, тим більше на тлі окресленого європейського та євроатлантичного курсу офіційного Києва.
