Взаємини екзильних українського та польського урядів у реаліях Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин наприкінці 1940 — на початку 1990-х рр.

Анотація

Мета полягає в аналізі політичних концепцій екзильних урядів Української Народної Республіки та Польської Республіки щодо двосторонніх відносин і встановлення державних кордонів після проголошення їх незалежності.

Методологія ґрунтується на застосуванні загальнонаукових і спеціально-історичних методів дослідження, в тому числі проблемно-хронологічного, історико-порівняльного, синхронного, історико-системного та ін.

Основні результати. Обидва еміграційні уряди, як продукти своєї епохи, змушені були адаптуватися до нових умов, що виникли в результаті встановлення у світі Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин. У першу чергу це стосувалося переосмислення двосторонніх відносин у міжвоєнний період, сприйняття територіальних змін і визначення нових кордонів по Другій світовій війні. Екзильний польський уряд упродовж кількох десятиліть уникав офіційних відносин із Державним центром УНР в екзилі, оскільки реорганізація останнього 1948 р. призвела до об’єднання представників різних українських земель, у тому числі й тих, які входили до складу II Речіпосполитої. В подальшому важливим видається дослідження причин зміни політичної позиції польського еміграційного уряду, особливостей міжурядових переговорів, що призвели до підписання спільної українсько-польської декларації в листопаді 1979 р., яка проголошувала відданість добросусідським відносинам та уникала найбільш проблемних питань. Попри цей документ, польський екзильний уряд у Лондоні аж до передачі своїх повноважень демократично обраній владі Польщі у грудні 1990 р., обстоював необхідність відновлення кордонів 1939 р. Практичне значення досягнутих результатів полягає у встановленні ролі й місця еміграційних українського та польського урядів у процесі відновлення суверенітету й державної незалежності обох країн.