Освітнє питання у парламентській діяльності українських послів у сеймі Польщі (1922—1927)

Анотація

Мета — висвітлити особливості діяльності українських депутатів у парламенті Польської держави першої каденції (1922—1927), спрямованої на відстоювання освітніх прав українців.

Методологія ґрунтується на принципах системності, історизму, об’єктивності, всебічності, науковості й багатофакторності. Використано проблемно-хронологічний метод, метод аналізу та синтезу, історико-порівняльний, біхевіористський, ретроспективний, системний наукові методи.

Наукова новизна. Комплексно досліджено відстоювання українськими парламентарями в сеймі Польщі (1922—1927) освітніх прав власного народу, здійснено порівняльний аналіз парламентських виступів, політичних дискусій, подань та інтерпеляцій послів.

Висновки. Освітні питання посідали важливе місце в роботі польського сейму 1922—1927 рр. Українські посли, подібно до німецьких та єврейських парламентарів, порушували проблеми шкільництва і критикували освітню політику держави за кожної нагоди: під час виборів прем’єрів, обговорення бюджету Міністерства віросповідань та освіти, законодавчих дискусій тощо. Українські політики використовували парламентську трибуну для відстоювання основних прав своїх виборців, гарантованих внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, розширення мережі українськомовних шкіл, забезпечення умов для їхньої безперешкодної діяльності. Поліпшити становище національного шкільництва вони намагалися також шляхом внесення законодавчих ініціатив, подань та інтерпеляцій, у яких порушували такі важливі освітні проблеми, як ухвалення узгодженого з меншинами освітнього законодавства, розбудова непольських навчальних закладів усіх типів, припинення утраквізації та ліквідації шкільництва меншин, переслідування учителів української, білоруської, німецької та єврейської національностей. Спільність цих вимог послужила основою парламентської співпраці послів, що проявилась у внесенні спільних подань, інтерпеляцій, голосуванні тощо. Ситуативними союзниками парламентарів від меншин ставали члени польських лівих сил, підтримуючи ті чи інші їхні освітні вимоги. Натомість депутати від польських правих партій намагалися всіляко завадити реалізації освітніх ініціатив представників непольського населення, вони також долучилися до формування законодавчого підґрунтя для розвитку польськомовного й утраквістичного шкільництва, покликаного прискорити асиміляцію національних меншин.