Очікування «чуда» як основа народної побожності (Київська митрополія, XVIII ст.)

Анотація

У статті аналізуються матеріали судово-слідчих справ, пов’язаних з освідченням новоявлених «святинь», які проявилися на теренах Київської митрополії у XVIII ст. Особливу увагу приділено типовим моделям зародження та формування народних культів, їх відповідності усталеним в офіційній церкві уявленням про святині та ролі у формуванні цих культів самого духівництва. Проаналізовано основні риси народної побожності, ментальні стереотипи й установки у сприйнятті сакрального та звичне розуміння способу «прилучитися до благодаті». Автор доходить висновку, що поклоніння «чудодійним» іконам, криницям, каменям тощо ґрунтувалося на традиційній схемі вшанування загальнохристиянських святинь, але без відведення у цьому культі провідного місця церкві. Народні культи могли складатися під покровительством церковної (здебільшого місцевої) ієрархії, а могли існувати і всупереч її бажанням, що аж ніяк не применшувало їх «святості» в очах віруючих.