Статистика червоного терору стосовно білогвардійців у Криму в 1920—1921 рр.
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2026.01.070Анотація
Мета — узагальнити опубліковані та виявлені архівні джерела, присвячені наймасштабнішому акту червоного терору під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії — стратам у Криму в листопаді 1920 — квітні 1921 рр. Остаточно визначити кількість жертв терору як страчених, так і тих, які пройшли фільтрацію надзвичайних комісій і були звільнені. Методологія ґрунтується на принципах науковості, історизму, всебічного дослідження архівних джерел. Застосовано проблемний, хронологічний, порівняльний, пошуково-генеалогічний методи. Наукова новизна. Попередні дослідження та публікації, присвячені даній проблематиці, були сфокусовані на визначенні кількості розстріляних. У статті проаналізовані опубліковані й архівні джерела, які стосуються кількості людей, що змогли вцілити під час червоного терору в Криму, та їхньої подальшої долі. Висновки. У листопаді 1920 — квітні 1921 рр. на території Кримського півострова органами надзвичайної комісії було проведено операцію з ліквідації решток білогвардійської армії генерала П.М. Врангеля. Внаслідок діяльності різних підрозділів надзвичайної комісії було страчено до 12 тис. осіб, переважно офіцерів. Розстріли проводились на території Криму та за його межами — у Мелітополі, Херсоні й Харкові. Рядовий склад білогвардійської армії в основній масі без перевірки органами надзвичайних комісій направлявся на поповнення Червоної армії. Радянськими каральними органами було зареєстровано, перевірено та звільнено лише 9 тис. осіб. Серед офіцерського складу, який залишився на Кримському півострові й був зареєстрований органами надзвичайної комісії, уціліло приблизно 10 % — передусім особи з академічною та спеціальною технічною освітою. Встановити загальну цифру білогвардійців і біженців, які пережили червоний терор у Криму, неможливо, оскільки крім тих, хто одразу вступив до Червоної армії, були такі, що через поранення або хвороби перебували в госпіталях, або переховувались серед місцевих мешканців.
Посилання
Abramenko, L.M. (2005). Poslednyaya obitel. Krym, 1920—1921 gody. Kyiv. [in Russian].
Bykova, T.B. (2001). Masovyi teror v period utverdzhennia radianskoi vlady v Krymu (1918—1921 rr.). Z arkhiviv VChK—OHPU—NKVD—KHB. Kyiv. 2 (17): 437-464. [in Ukrainian].
Bilokin, S.I. (1999). Masovyi teror yak zasib derzhavnoho upravlinnia v SRSR (1917—1941 rr.): Dzhereloznavche doslidzhennia. Kyiv. T. 1. [in Ukrainian].
Kulchytskyi, S. & Yakubova, L. (2018). Krymskyi vuzol. Kyiv. [in Ukrainian].
Tynchenko, Ya. (Comps.). (2021). 12 tysyach. Krymskiye rasstrely. 20.11.1920—18.04.1921 / Reabilitovani istoriieiu. Avtonomnaia Respublika Krym. Kn. 10. Kyiv. [in Russian].
Melgunov, S.P. (1924). “Krasnyy terror” v Rossii 1918—1923. Berlin. [in Russian].
Topolyanskiy, V. (1996). Vozhdi v zakone. Ocherki fiziologii vlasti. Moscow. [in Russian].
Shmelev, I. (1962). Soldaty. Paris. [in Russian].
Litvin, A.L. (1993). Krasnyy i belyy terror v Rossii. Otechestvennaya istoriya. 6: 46-62. [in Russian].
Naumov, S.V. (2010). Kharakteristika deyatelnosti Osobogo otdela na Ukraine za period s marta 1920 goda po mart 1921 goda (Krymskaya ekspeditsiya). Donskiye kazaki v borbe s bolshevikami. Moscow. 3: 118-129. [in Russian].
(1998). Russkaya voyennaya emigratsiya 20-kh — 40-kh godov, dokumenty i materialy. Sb. dok. Moscow. T. 1, kn. 1 [in Russian].
(1921). Vseukrainskoye soveshchaniye nachpolitotdelov i nachorginstruktorov, 17—20.07.1921. Kharkiv. [in Russian].
(1921). Bilshovyk. Vydannya Politsektsii Pravoberezhzhia Kyivskoho Hubernskoho Komitetu K.P.(b)U. 12.05.1921. № 353. ttps://doi.org/10.1093/oxfordjournals.jhered.a102121 [in Ukrainian].
(2012). Kniga ucheta lits, sostoyashchikh na osobom uchete byvshikh belykh ofitserov v organakh GPU Ukrainy. Kharkiv. T. 4. [in Russian].
