Поширення назви "Україна" в офіційному дискурсі Речі Посполитої як один із наслідків Люблінської унії 1569 р.
До 450-річчя Люблінської унії
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2019.04.004Ключові слова:
Україна, Корона Польська, Польсько-Литовська держава, Сиґізмунд ІІІ Ваза, офіційна документація.Анотація
Анотація. Мета дослідження – вивчити складний процес виникнення та еволюції вживання назви «Україна» в офіційному дискурсі Польсько-Литовської держави після укладення Люблінської унії 1569 р. і до 1630-х рр. Методологія дослідження спирається на принципи історії понять, що передбачає використання як загальнонаукових, так і спеціальних методів дослідження. Завдяки аналізу структури та лексики урядових документів було виявлено використання назви «Україна», а отримані результати узагальнено методом синтезу. Серед спеціальних історичних методів у роботі застосовано проблемно-хронологічний, синхронний та діахронний. Наукова новизна. На основі широкого кола текстів офіційної документації Речі Посполитої здійснено висвітлення використання урядовими колами та польським нобілітетом назви «Україна» в різних історико-лінґвістичних конструкціях. Висновки. Починаючи від ухвал Люблінського сейму 1569 р. ця назвавикористовувалася королем та його урядниками, а також представниками польського нобілітету насамперед для означення прикордонних («пограничних») земель Великого князівства Литовського, що відійшли до Корони Польської в 1569 р. Окрім того, назву«Україна» вживали, з одного боку, для маркування історико-етнографічного краю, де проживав «руський народ», а з іншого – для витіснення з тогочасного офіційного мовлення назви «Русь» як «узагальнюючого» терміна для цього краю. У королівській канцелярії та постановах сейму словом «Україна» в одних випадках окреслювали територію Київського і Брацлавського воєводств Корони Польської, а в інших – ще й Руського, Волинського та Подільського Речі Посполитої. Досить часто цією назвою користувалися підпорядковані королівським урядам «старші» (гетьмани) Війська Запорозького. З огляду на це, упродовж останньої третини XVI – 1630-х рр. слово «Україна» поступово перетворювалося на офіційну політичну назву, використовувалося королем, урядовцями, а також представниками нобілітету в політичній риториці та практиці, що й стало одним із важливих наслідків Люблінської унії.
Посилання
Chynczewska-Hennel, T. (1985). Świadomość narodowa szlachty ukraińskiej i kozaczyzny od schyłku XVI do połowy XVII w. Warszawa. [in Polish].
Kovalets, T. (2016). Diariush Andzheia Kosti-Zbirokhovskoho pro kozatski povstannia 1625 ta 1630 rr. v Ukraini. Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi, 15, 382–391. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NANU. [in Ukrainian].
Kohut, Z. (2011). Kordony «Ukrainy»: terytorialni vizii kozakiv vid hetmana B.Khmelnytskoho do hetmana I.Samoilovycha. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 3, 50–73. [in Ukrainian].
Kravchenko, V. (2005). Lytovska metryka. Knyha 561. Revizii Ukrainskykh zamkiv 1545 roku. Kyiv: Instytut ukrainskoi arkheohrafii NANU. [in Ukrainian].
Krykun, M., Piddubniak, O. (2008). Dokumenty Bratslavskoho voievodstva 1566–1606 rokiv. Lviv: Kameniar. [in Ukrainian].
Krykun, M., Piddubniak, O. (2010). Volynskyi maietok Lavryna Pisochynskoho (prydbannia sela Kuneva i zakhyst prava vlasnosti na noho). Sotsium: Almanakh sotsialnoi istorii, 9, 97–135. [in Ukrainian].
Kulakovskyi, P. (2002). Kantseliariia Ruskoi (Volynskoi) metryky 1569–1673 rr. Studii z istorii ukrainskoho rehionalizmu v Rechi Pospolytii. Ostroh. [in Ukrainian].
Lepiavko, S. (1999). Ukrainske kozatstvo u mizhnarodnykh vidnosynakh (1561–1591). Chernihiv: Siverianskyi litopys. [in Ukrainian].
Litvin, H. (2016). Z narodu ruskoho: Shliakhta Kyivshchyny, Volyni ta Bratslavshchyny (1569–1648). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].
Motsia, O. (2010). Etnichni protsesy v avtokhtonnomu seredovyshchi na etapi rannomodernoi ta modernoi istorii Ukrainy. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 1, 41–52. [in Ukrainian].
Motsia, O. (2007). Yak Rus stavala Ukrainoiu. Terra Cossacorum: Studii z davnoi i novoi istorii Ukrainy: Naukovyi zbirnyk na poshanu profesora Valeriia Stepankova. Kyiv. [in Ukrainian].
Plokhii, S. (2005). Nalyvaikova vira: Kozatstvo ta relihiia v rannomodernii Ukraini. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian].
Sas, P. (2010). Vytoky ukrainskoho natsiotvorennia. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NANU. [in Ukrainian].
Sas, P. (1998). Politychna kultura ukrainskoho suspilstva (kinets XVI – persha polovyna XVII st.). Kyiv: Ukraina. [in Ukrainian].
Smolii, V., Hurzhii, O. (1991). Yak i koly pochala formuvatysia ukrainska natsiia. Kyiv: Vydavnytstvo Kyivskoho universytetu. [in Ukrainian].
Shevchenko, I. (2001). Ukraina mizh Skhodom i Zakhodom. Narysy z istorii kultury do pochatku XVIII st. Lviv: Svit. [in Ukrainian].
Vashchuk, D. (2008). Vasyl-Kostiantyn Ostrozkyi u dokumentakh Lytovskoi Metryky. Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi, 8, 260–271. [in Ukrainian].
Vyrskyi, D. (2015). Vyshnevechchyna: pershi peremohy i pershi soratnyky (1555–1595 rr.). Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi, 15. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NANU. [in Ukrainian].
Yakovenko, N. (2009). Vybir imeni versus vybir shliakhu (nazvy ukrainskoi terytorii mizh kintsem XVI – kintsem XVII st.). Mizhkulturnyi dialoh, 1: Identychnist. Kyiv: Dukh i litera. [in Ukrainian].
Yakovenko, N. (1997). Narys istorii Ukrainy z naidavnishykh chasiv do kintsia XVIII st. Kyiv: Osnovy. [in Ukrainian].
