Державний контроль Української Народної Республіки: структура, завдання, головні напрями діяльності (1917—1918 рр.)

Анотація

Мета — проаналізувати інституціалізацію та визначити головні завдання й напрями діяльності відомства держконтролю Української Народної Республіки періоду Центральної Ради, дослідити процес реформування контрольних органів у відповідності до змін державного статусу України.

Методологія ґрунтується на принципах історизму, системності, структурності.

Наукова новизна. На основі широкого кола джерел вивчено складання правової бази для функціонування державного контролю УНР, формування структури — департаментів та відділів, призначення керівників підрозділів, набір співробітників. Досліджено процес виокремлення із загальноросійської мережі контрольних органів, що з проголошенням ІІІ Універсалу підпадали під юрисдикцію української влади. Висвітлено головні завдання й напрями роботи відомства. Означено діяльність низки спеціальних комісій, які займалися розробкою сталої термінології у сфері державного діловодства, видатків міністерств, виробленням правил ліквідації громадських організацій воєнного часу.

У висновках зазначено, що з ухваленням низки законів Державний контроль УНР ставав центральним контрольним органом. Розпочався процес реформування відповідної системи. Планувалося розгортання роботи військового контролю. До співпраці залучалися фахівці. Проте до гетьманського пе ревороту квітня 1918 р. процес формування структури відомства завершено так і не було, штати залишалися недоукомплектованими через брак спеціалістів. Навесні 1918 р. головним завданням системи державного контролю стало проведення прискореного ревізування громадських установ воєнного періоду, закриття ревізійних справ за 1917 р., налагодження систематичної поточної роботи.