Заповіт руського воєводи князя Костянтина Вишневецького (31 травня 1641 р.): обставини укладення і внутрішня структура
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2020.01.155%20Ключові слова:
ранньомодерний заповіт (тестамент), спадкування, передсмертні розпорядження, фунеральні практики, князівський рід Вишневецьких, ранньомодерна ментальність, релігійність, шляхта, шляхетський соціум, родинні зв’язкиАнотація
Метою дослідження є введення в науковий обіг та формальний аналіз останнього заповіту руського воєводи Костянтина Вишневецького (помер 1641 р.), представника відомого й заможного волинського князівського роду. Положення цього тестаменту спричинили скликання спеціальної сенаторської наради при королівському дворі, у результаті якої окремі передсмертні розпорядження князя було визнано протиправними. Це стало унікальним випадком у відносинах між українськими маґнатами та монархом Речі Посполитої.
Дотепер зміст останньої волі К.Вишневецького був відомий історикам лише в переказі, навіть існували припущення щодо фальсифікації заповіту, що й обумовлює наукову новизну його публікації.
Застосування методики дипломатичного аналізу, що полягає в текстуальній деконструкції та виділенні типових для ранньомодерних тестаментів клаузул, дозволяє підтвердити автентичність заповіту К.Вишневецького.
Висновки. Форма і внутрішня будова документа типові для тогочасних маґнатських і шляхетських тестаментів, порядок диспозицій можна вважати взірцевим, натомість мотивація укладення князем акта останньої волі дещо відрізнялася від спонук, характерних для тодішніх заповідачів. Хоча К.Вишневецький призначив кошти на порятунок душі та визначив місце поховання свого тіла, загалом тестатор не проявив себе надміру побожною людиною, також не прагнув досконало впорядкувати свої майнові справи чи запобігти можливим конфліктам навколо його спадку. Вочевидь провідною метою фінальної волі старого князя, дещо дезорієнтованого несподіваною смертю останнього сина, стало прагнення забезпечити майбутнє (добробут, майно, освіту, виховання) для внуків й онучок – своїх нащадків по чоловічих лініях. Утілення цього заповідач убачав у призначенні надійних опікунів для малолітніх Вишневецьких із числа кровних і посвоячених родичів, проте саме ця його тестаментова диспозиція, як показали події найближчих місяців, стала нереальною до виконання та навіть призвела до того, що підваженою виявилася правомірність самого заповіту.
Посилання
Czamańska, I. (2007). Wiśniowieccy: Monografia rodu. Poznań. [in Polish].
Demchenko, L., Teslenko, I. (2015). Testamenty kniaziv Ostrozkykh pershoi chverti XVII st. Ostrozka davnyna, 4, 149–176. [in Ukrainian].
Demchenko, L., Teslenko, I. Testamenty kniaziv Ostrozkykh XVI st. Ostrozka davnyna, 3, 243–281. [in Ukrainian].
Gmiterek, H. (Comp.). (2017). Deputaci Trybunału Koronnego 1578–1794: Spis, 1: 1578–1620. Warszawa. [in Polish].
Gmiterek, H., Szczygieł, R. (Comps.). (1992). Urzędnicy województwa bełskiego i ziemi chełmskiej XIV–XVIII w.: Spisy. Kórnik. [in Polish].
Kuran, M. (Comp.). (2007). Bonawentura Czarliński, Stefan Giżycki: Książę Janusz Wiśniowiecki (1598–1636) w lubelskich kazaniach pogrzebowych. Lublin. [in Polish].
Przyboś, A., Żelewski, R. (1980). Radziwiłł Albrecht Stanisław: Pamiętnik o dziejach w Polsce, 2: 1637–1646. Warszawa. [in Polish].
Przyboś, K. (Comp.). (1987). Urzędnicy województwa ruskiego XIV–XVIII wieku (ziemie halicka, lwowska, przemyska, sanocka): Spisy. Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Łódź. [in Polish].
Vinnychenko, O. (2008). Formuliar shliakhetskoho zapovitu pershoi polovyny XVIII st. (sproba dyplomatychnoho analizu). Drohobytskyi kraieznavchyi zbirnyk, XI/XII, 527–555. [in Ukrainian].
Vinnychenko, O. (2008). Zasvidchennia i svidky shliakhetskykh testamentiv pershoi polovyny XVIII st. (za materialamy Lvivskoho grodskoho sudu). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian Historical Journal, 5, 68–87. [in Ukrainian].
Vinnychenko, O. (2013). «Svoia smert’»: richpospolytskyi shliakhtych pered oblychchiam vichnosti (za rannomodernymy testamentamy). Povsiakdennia rannomodernoi Ukrainy, 2: Svit rechei i povsiakdennykh uiavlen, 272–296. Kyiv. [in Ukrainian].
Wolski, M. (Comp.). (2007). Urzędnicy wołyńscy XIV–XVIII wieku: Spisy. Kórnik. [in Polish].
Yakovenko, N. (2002). Paralelnyi svit: Doslidzhennia z istorii uiavlen ta idei v Ukraini XVI–XVII st. Kyiv. [in Ukrainian].
Yakovenko, N. (2012). Dzerkala identychnosti: Doslidzhennia z istorii uiavlen ta idei v Ukraini XVI – pochatku XVIII st. Kyiv. [in Ukrainian].
