"Веселие Руси...": Пияцтво як суспільний феномен Давньоруської держави
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2020.02.046Ключові слова:
Київська Русь, повсякденне життя, кодекс застілля, вино, учти, пияцтво, соціальна комунікаціяАнотація
Досліджується повсякденне життя давньоруських спільнот у таких специфічних його проявах, як хмільні учти та бенкетування.
Метою статті є вивчення функцій кодексу застілля в культурі Русі та його ролі у соціальній практиці, осмислення пияцтва як суспільного феномену.
Методологічну основу дослідження становить принцип історизму, зорієнтований на пізнання структур повсякденності, соціальної природи пияцтва як явища суспільно-політичного життя.
Наукова новизна. Уперше в українській історіографії проведене комплексне соціально-антрополо гічне дослідження феномену пияцтва в Київській Русі. Робиться спроба стратифікації кодексів застілля як форми соціального спілкування руських спільнот, виявлення змістового наповнення їх соціальних функцій.
Висновки. Споживання хмільних напоїв було важливим компонентом по всякденного життя Русі. Без цього не обходилися значущі сімейні події та громадські справи: як народження, так і укладення шлюбу чи поминки за померлими. Утім застілля мали не тільки утилітарно-споживацький характер, але й виконували важливу соціальну функцію. Вони були невід’ємною та дуже важливою складовою системи суспільної комунікації, одним із засобів соціального спілкування та знаряддям порозуміння. «Пири», що їх улаштовували князі з метою леґітимізації й репрезентації своєї влади, набували інституціонального характеру. За посередництва спільного застілля стверджувалася та в наочній формі реалізовувалася соціально-психологічна єдність суспільних груп, громад і корпорацій. Такі бенкетування являли собою одну з найсуттєвіших форм соціального спілкування, просякнутого емоційними установками учасників спільної трапези. Хмільні учти в Русі були природним та органічним засобом людського спілкування, важливим елементом соціальних зв’язків. Порок побутового пияцтва, характерний для будь-якого суспільства, не став визначальною рисою повсякденного життя Київської держави.
