Феномен відсталості з перспективи ґлобальної історії
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2020.05.147Ключові слова:
відсталість, ґлобальна історія, історія імперій, дев’ятнадцяте століття, Росія, Іспанія, українська історія, «ідея зв’язності та заплутаності»Анотація
Мета дослідження – проаналізувати концепт «відсталість», процес його ресемантизації (зміни смислів) у контексті сучасної ґлобальної історії.
Методологія – принципи антиколоніальної критики (мультикультуралізм) та горизонтальної історіографії (ідея взаємодії та зв’язків).
Наукова новизна. У традиційному дискурсі націоналізму «відсталість» означала нестачу, недорозвинутість, «неісторичність» нації. Із 1990-х рр. під впливом антиколоніальної критики концепт «відсталість» сприймається як «інакшість», «виключність». У рамках ґлобальної історії він інтерпретується з погляду багатовекторності історичного розвитку, теорії «множинності сучасностей», адже будь-яка самобутність (відсталість), ексклюзивність в історії держави, народу сприймається як варіант розвитку, казус відмінності, прояв історичної норми. Ідея відсталості верифікується на прикладі історії трьох «периферійних» імперій: Іспанської, Російської, Австро-Угорської в межах ХІХ ст. Іспанські історики трактують відсталість як «культурну», уважають, що історію ХІХ ст. визначали лібералізм та імперія, а Іспанія зберігала свій статус колоніальної імперії. Російські фахівці використовують як аналог поняття «норми» / «нормальності» й наголошують, що історію Росії ХІХ ст. визначали відсталість та «наздоганяюча» модернізація. При тому відсталість має також і політичні імплікації, тобто сприймалася як «особливий шлях» Росії. В український історіографії ідея відсталості («неісторичної» нації) рухається в напрямі до визнання поліваріантності (множинності) історії, що руйнує західну модель розвитку як історичного стандарту та взірця. Такі риси української історії, як дискретність державного життя, перервність в історії еліт, прозорість культурних кордонів, поліетнічність, котрі традиційно сприймалися як її вади, ознаки відсталості, «неповноти» історії й нації, можуть перетворитися на її переваги. «Українське ХІХ століття» визначає бінарна модель «відсталість» / «відродження». При цьому «відродження» прочитується в контексті ґлобальної історії як культурний трансфер ідей, людей, технологій.
Висновки. Концепт «відсталості», котрий переживає стадію реінтерпретації та засвідчує кризу ідеології євроцентризму, наразі належить до інструментарію ґлобальні історії В її рамках «відсталість» утрачає принижуючий характер і сприймається у ґлобалізовану світі як історична даність – прояв самобутності, варіант норми або напрям багатовекторності історії.
Посилання
"Bauck, S., Maier, Th. (2015). Entangled History. InterAmerican Wiki: Terms – Concepts – Critical Perspectives.
Burguera, M., Schmidt-Nowara, Ch. (2004). Backwardness and its discontents. Social History, 29, 3, 279–283. doi: https://doi.org/10.1080/0307102042000257484
Eisenstadt, S.N. (2000). Multiple Modernities. Daedalus, 129, 1, 1–29. doi: https://doi.org/10.1177/03058298000290031201
Kamenskij, A. (2018). K problem “vekovoj russkoj otstalosti”. Quaestio Rossica, 6, 1, 185–206. [in Russian]. doi: https://doi.org/10.15826/qr.2018.1.290
Luengo, J., Dalmau, P. (2018). Writing Spanish history in the global age: connections and entanglements in the nineteenth century. Journal of Global History, 13, 425–445. doi: https://doi.org/10.1017/S1740022818000220
"Schäfer, W. (2010). Reconfiguring Are Studies for the Global Age. Globality Studies Journal, 31 December 2010.
"Schmale, W. (2010). A Transcultural History of Europe – Perspectives from the History of Migration. European History Online (EGO).
"Schmale, W. (2012). Cultural Transfer. European History Online (EGO).
Todorova, M. (1997). Imagining the Balkans. Oxford Univ. Press.
Wolf, E. (1982). Europe and the People without History. Berkeley.
