Епідемії та боротьба з ними в Україні (кінець ХVIII – початок ХХ ст.)
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2020.05.037Ключові слова:
епідемія, протиепідемічні заходи, карантин, охорона здоров’я, органи місцевого самоврядуванняАнотація
Мета статті полягає у висвітленні епідемічної ситуації в «українських ґуберніях» Російської імперії із кінця ХVIII до початку ХХ ст., розгляді заходів органів влади (включно з самоврядними інституціями) щодо подолання пошестей, у тому числі практичного використання наукових напрацювань і санітарно-гігієнічних знань для недопущення спалахів захворюваності.
Методологія дослідження ґрунтується на загальних принципах науковості та історизму з використанням проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, просопографічного, статистичного методів.
Наукова новизна. На підставі аналізу історичних джерел і наукової літератури з’ясовано види, часові межі й локалізацію епідемій, а також їх соціально-демографічні наслідки. Відзначено, що в боротьбі з пошестями тривалий час держава віддавала перевагу карантинним методам і значно менше уваги звертала на розвиток мікробіології та епідеміології. Досягнення медицини повільно входили у протиепідемічну практику. Недотримання широким загалом санітарно-гігієнічних норм ускладнювало боротьбу з недугами.
Висновки. Інфекційні хвороби потрапляли в Україну переважно зі східного напрямку. Їх поширенню сприяли зростання чисельності міських жителів, переміщення військових континґентів, забруднення води побутовими і промисловими відходами, відсутність майже до кінця ХІХ ст. навичок соціальної й особистої гігієни. Окрім карантину, боротьба з епідеміями включала створення заразних бараків, де хворих ізолювали та лікували, залучення додаткового медичного персоналу, дезінфекцію територій і житла, розгортання санітарних постів, забезпечення населення дезінфікуючими засобами. Гостро давалася взнаки проблема ефективної організації управління та контролю за діями карантинних і медичних служб у масштабах як окремих територій, так і всієї держави. Державна політика в галузі медичного забезпечення населення не стимулювала активність органів самоврядування. Проте незважаючи на урізання повноважень і фінансових ресурсів, земства та міські управи загалом змогли організувати дієву допомогу в подоланні пошестей. Їхні зусилля активно підтримувала інтеліґенція, пропаґуючи в популярній літературі правила гігієни й санітарні норми.
Посилання
Brodel, F. (2014). Identychnist Frantsii. Kn.2: Liudy i rechi. Kyiv. [in Ukrainian].
Chernobrov, I.V. (2005). Zemskij vrach K.A.Zilbernik – organizator zdravookhranenija v Lebedinskom uezde. Sumskyi istoryko-arkhivnyi zhurnal, 1, 33–40. [in Russian].
Deivis, N. (2006). Yevropa: Istoriia. Kyiv. [in Ukrainian].
Dmitriev, V.V. (2004). Znachenie gradonachalstv Juga Rossijskoj imperii v mediko-sanitarnom otnoshenii (XIX – nachalo XX v.). Kultura narodov Prichernomorja, 55, V.2, 10–15. [in Russian].
Herlihi, P. (1999). Odesa: Istoriia mista 1794–1914 rr. Kyiv. [in Ukrainian].
Kocherhin, I.A. (2019). Katerynoslavska hubernska uprava v osobakh: Biobibliohrafichne vydannia. Dnipro. [in Ukrainian].
Kovalenko, S.I., Kryvoshei, O.V., Voskoboinyk, O.Yu., Berest, H.H., Bilyi, A.K. (2014). Protymaliariini likarski zasoby: khinin ta yoho analohy za farmakolohichnoiu diieiu. Zaporizhzhia. [in Ukrainian].
Kozachenko, A.I. (2009). Zemske samovriaduvannia v Poltavskii hubernii (1864–1920 rr.): Istoryko-pravove doslidzhennia. Poltava. [in Ukrainian].
Maslennikova, V.A. (2014.). Istorija ospoprivivanija v Tavricheskoj gubernii vo vtoroj polovine XIX – nachale XX vv. (po materialam gubernskogo i uezdnykh zemskikh sobranij). Kultura narodov Prichernomorja, 278, Vol.2, 141–147. [in Russian].
Mazing, Ju.A. (2018.) Daniil Kirillovich Zabolotnyj: vchera i segodnja. Prostranstvo i vremja, 1/2 (31/32). [in Russian].
Mortimer, I. (2018). Stolittia zmin: Yake stolittia bachylo naibilshe zmin i chomu tse vazhlyvo dlia nas. Kharkiv. [in Ukrainian].
Moskalenko, V.F., Yavorovskyi, O.P., Stupak, F.Ya., Sakharchuk, I.M., Antoniuk, O.Ya. (2012.). Akademik O.V.Korchak-Chepurkivskyi – fundator sotsialnoi medytsyny yak nauky ta predmetu vykladannia (do 155-richchia vid dnia narodzhennia). Ukraina: Zdorovia natsii, 2/3, 13–21. [in Ukrainian].
Orlenko, V.V. (2014). Normotvorchist povitovykh zemstv ukrainskykh hubernii u sferi zabezpechennia borotby z epidemichnymy zakhvoriuvanniamy (druha polovyna XIX – pochatok XX st.). Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu: Seriia: Yurysprudentsiia, 7, 38–42. [in Ukrainian].
Podhorna, A.A. (2019). «Dytiacha chuma»: vispa v Yevropi XVI–XVIII st. ta pershi sproby borotby z neiu na Poltavshchyni. Sumska starovyna, LIV, 5–17. [in Ukrainian]. doi: https://doi.org/10.21272/starovyna.2019.54.1
Robak, I.Yu. (2007). Orhanizatsiia okhorony zdorovia v Kharkovi za imperskoi doby (pochatok XVIII – 1916 r.). Kharkiv. [in Ukrainian].
Shandra, V.S. (2005). Heneral-hubernatorstva v Ukraini: XIX – pochatok XX st. Kyiv. [in Ukrainian].
Supotnitskij, M.V., Suponitskaja, N.S. (2006). Ocherki istorii chumy. Kn.1: Chuma dobakteriologicheskogo perioda. Moskva. [in Russian].
Vasilev, K.G., Segal, A.E. (1960). Istorija epidemij v Rossii. Moskva. [in Russian].
Yermilov, Ye.S. (2015). Borotba khersonskoi zemskoi medytsyny z epidemichnymy khvorobamy. Ukrainskyi selianyn, 15, 45–48. [in Ukrainian].
