Римо-католики в УРСР: особливості й тенденції змін у релігійності (друга половина 1940 – перша половина 1980-х рр.)

Анотація

Мета дослідження – проаналізувати релігійне життя римо-католиків УРСР упродовж періоду від середини 1940-х до середини 1980-х рр. Основним об’єктом дослідження виступають пересічні віруючі, прояви їхньої релігійності.

Методологія. Із-поміж методологічних підходів (як напрямів дослідження) використано конкретно-історичний та культурно-антропологічний. Для реалізації наукових завдань застосовувалися такі методи: аналізу та синтезу, історико-генетичний, історико-проблемний, історико-порівняльний, історико-типологічний.

Наукова новизна. Висвітлюються маловідомі аспекти з історії релігійного життя римо-католиків у радянській Україні, зміни в мережі їхніх громад і кількісному складі вірян та кліру, що були спричинені переважно радянською антирелігійною політикою. Простежено прояви релігійності римо-католиків, їх обрядової активності, зокрема відвідування віруючими богослужінь, виконання ними обрядів життєвого циклу.

Висновки. Релігійна політика радянської влади щодо римо-католиків у повоєнний період була неоднозначною. Хоча римо-католицькій церкві було дозволено легально існувати, проте вона сприймалася як така, що керувалася центром, ворожим СРСР. Тому робилися значні зусилля, щоб ослабити її структури. В останній третині 1950-х рр. розпочався активний наступ на різні деномінації з боку держави. Об’єктом тиску стали й римо-католики. У середині 1960-х рр. влада відмовилася від прямих порушень конституційних норм у релігійній сфері. Боротьба з релігією набувала прихованого характеру. Акцент робився на антирелігійній пропаганді та поширенні атеїстичного світогляду. Упродовж усього досліджуваного періоду римо-католики демонстрували відносно високі показники релігійності, релігійної свідомості та поведінки. У них була вища частка учасників богослужінь, ніж у православних. Деякі громади, навіть після зняття з реєстрації, продовжували свою діяльність нелегально. Однак загальна кількість римо-католиків, особливо глибоковіруючих, постійно зменшувалася. Суттєво знизилася кількість осіб, що регулярно відвідували храми, брали участь у богослужіннях, сповідалися, причащалися, виконували обряди життєвого циклу тощо. Загалом можна констатувати, що релігійна поведінка римо-католиків зазнала вагомого впливу з боку секуляризаційних процесів.