Укладання тестаментів у містах Волинського воєводства XVII ст.: правові засади й повсякденні практики

Анотація

Мета дослідження: проаналізувати правові засади та практики тестаментування в міському соціумі Волинського воєводства ХVІІ ст.

Методологія полягає у застосування методів порівняльно-історичного та системного аналізу, соціальної антропології при вивченні законодавства (зокрема спадкового права), повсякденних практик укладання тестаментів у містах Волині ХVІІ ст.

Наукова новизна. Окреслено правові засади укладання тестаментів і спадкування за нормами II Литовського статуту та збірників міського права Б.Ґроїцького, які широко застосовувались у судовій практиці українських міст ранньомодерної доби; висвітлено процес і порядок оформлення тестаментів у повсякденних практиках у містах Волині зазначеного періоду; доведено, що нормою було укладання тестаменту в будинку помираючої особи (за присутності міських урядників і свідків), або в ратуші перед міським судом.

Висновки. У містах, що користувалися маґдебурзьким правом, порядок спадкування, оформлення опіки, тестаментування було визначено у правничих збірках, що мали законодавчий характер, авторства Бартоломея Ґроїцького. Норми II Литовського статуту поширювалися на жителів неупривілейованих міст і представників різних станів, які мешкали поза міською юрисдикцією. Міська канцелярія відігравала головну роль у становленні тестаменту як важливого приватноправового акта, обов’язкового до виконання після смерті заповідача. Невдоволені останнім волевиявленням тестатора могли оскаржити його розпорядження у суді, але на практиці цим користувалася незначна частина мешканців міст. Аналіз правових джерел і порівняння їх із практикою укладання тестаментів дає підстави стверджувати, що містяни в більшості випадків шанували право й дотримувалися засад тестаментування. Рідкісними були випадки укладання цих актів власноруч. Більшість тестаторів були неписьменними і для оформлення самого акта потребували фахової допомоги працівників міської канцелярії. Після їх смерті ці документи мали вписуватися до урядових міських книг, але, як доводить аналіз актової документації, це відбувалося спорадично. Причинами могли бути небажання спадкоємців оплачувати пов’язані з цим канцелярські видатки або відсутність потреби у цьому. Загалом, незважаючи на поширену практику укладання тестаментів у містах Речі Посполитої, ці документи не стали масовою актовою продукцією у волинських містах, більшість розпоряджень останньої волі укладалися усно без подальшої письмової фіксації.