З історії міського (само)управління Київської Русі

Анотація

Розглядаються питання організації міського управління в Київській Русі.

Мета статті полягає у вивченні процесу складання форм міського управління та з’ясуванні компетенції органів общинного (земського) й наказного врядування.

Методологічні засади дослідження визначає універсальний принцип історизму з притаманними йому методами герменевтичних процедур і контент-аналізу мовного коду літописних текстів.

Наукова новизна. З’ясовано юридичну й політичну ідентичності міських громад Русі.

Висновки. Дослідженням не виявлено підтвердження самодостатності вічевих зборів городян. Віче не перетворилося на повноцінний інститут міського самоврядування. Громада могла контролювати діяльність князівської адміністрації, за нею визнавалося право вибору князя, але її адміністративна та судова муніципальна самостійність була обмеженою. Відносини князя й міської громади в києво-руські часи ще не ввібралися в міцні юридичні форми. Власницькі права князя, політична автономія міста, правний статус городян не були захищені імунітетом. Інститут феодального імунітету як форма політичної влади складається у Східній Європі лише на зламі ХІІІ–XIV ст. У цей час дедалі виразнішою стає участь городян у суспільно-політичному житті Галичини та Волині. У містах, де зосереджувався торгово-лихварських капітал, народжувалися якісно нові форми організації й муніципальної юрисдикції громад, що набували окремої юридичної та політичної ідентичності, ставали каталізатором появи в Південно-Західній Русі наприкінці ХІІІ ст. притаманних стандартам європейського Заходу ознак феодалізму.