До історії реформування залізничного транспорту України: розвиток ремонтної бази вагонного господарства Донецької залізниці (1925–1941)

Анотація

Розглянуто історичні події довкола реорганізації виробничої діяльності Луганських залізничних майстерень та її вплив на розвиток ремонтної бази вагонного господарства Донецької залізниці. Джерельну базу дослідження склали матеріали багатотиражних періодичних видань лінійних підприємств залізниць Україні, протоколи засідань Політбюро ЦК ВКП(б) та постанови Ради народних комісарів СРСР початку 1930-х рр. з питань реорганізації транспортної галузі. Мета статті — відтворити цілісну картину обставин реорганізації виробничої діяльності Луганського вагоноремонтного заводу та простежити її вплив на розвиток ремонтної бази Донецької залізниці. Проаналізовано хід реконструкції Луганського механічного заводу вугільного машинобудування та будівництва Луганського трубо-ливарного заводу Народного комісаріату шляхів сполучення (НКШС). Доведено, що через непослідовність заходів щодо реконструкції підприємства та невирішеність питань його матеріально-технічного забезпечення була зірвана початкова програма виробництва гірничого устаткування. Визначено, що з огляду на інтенсивний характер експлуатації залізничного транспорту на Донбасі виникла потреба не тільки у виготовленні паровозних вузлів, а й у локалізації капітального ремонту рухомого складу на місці, в зв’язку з чим постало питання щодо повернення колишніх Луганських залізничних майстерень до складу НКШС. Зрештою, радянським партійним керівництвом було прийнято рішення щодо проведення реформи вагонного господарства, в рамках якої споруджено низку лінійних вагоноремонтних пунктів, зокрема на історичних станціях Донецької залізниці Луганськ, Дебальцеве та Попасна, а також заплановано будівництво сучасного профільного вагоноремонтного заводу на станції Попасна. Розглянуто зміст реформи підприємств вагонного господарства Донецької залізниці та обставини формування матеріально-технічної бази Попаснянського вагоноремонтного заводу.