АКТИВНІСТЬ РИБОНУКЛЕАЗ ЯК МОЖЛИВИЙ ДІАГНОСТИЧНИЙ І ПРОГНОСТИЧНИЙ МАРКЕР РАКУ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ

Анотація

Мета: дослідити зв‘язок рівня активності рибонуклеаз (РНКаз) у злоякісних пухлинах передміхурової залози та у біологічних рідинах хворих на рак передміхурової залози (РПЗ) з клініко-патологічними особливостями неопластичного процесу та оцінити можливості їх застосування в якості діа­гностичних і прогностичних критеріїв для персоналізованої оцінки перебігу РПЗ та для розробки нових схем персоніфікованого лікування (прогнозування чутливості злоякісних пухлин до протипухлинних агентів). Об’єкт і методи: у дослідженні використовували зразки пухлинної тканини, периферичної крові та сечі 120 хворих з різними стадіями РПЗ (Т1–Т4) (середній вік становив 65,0 ± 7,88 років) і 30 пацієнтів з простатичною інтра­епітеліальною неоплазією (середній вік становив 60,2 ± 3,6 років). Активність РНКаз визначали методом зимограм із застосуванням електрофорезу в 15% поліакриламідному гелі. Результати: встановлено поступове зниження активності РНКаз у тканині пердміхурової залози при прогресуванні РПЗ (від 460,8 ± 20,3 у.о. до 103,5 ± 22,9 у.о.). Одночасно спостерігається зростання рівня простатоспецифічного антигена у плазмі крові хворих та величини поширення процесу за шкалою Глісона. Встановлено, що у донорів найбільш високу ферментативну активність виявляють еритроцити та сеча. Висновки: у тканині пухлин відмічено поступове зниження активності РНКаз у процесі прогресування пухлинного процесу. У цитозолі еритроцитів периферичної крові хворих на РПЗ відмічено зниження ферментативної активності РНКаз порівняно з донорами. У плазмі крові хворих на РПЗ відбувається зростання активності РНКаз при поширеності процесу за шкалою Глісона ≥7. Одержані дані показують, що активність РНКаз може бути додатковим біомаркером для діагностики РПЗ і розробки тактики лікування з урахуванням індивідуальних особливостей.