Володимирове хрещення та агіографія: між легендою й історіографією

Анотація

Мета — розглянути три аспекти хрещення Володимира та вшанування його святості, відображені у середньовічних текстах, зокрема вплив ритуалів ордалій на оповідання П. Даміані про хрещення русів і їхнього вождя; фрагмент розповіді про навернення Володимирав «Повісті временних літ», образ Страшного суду; створення й поширення різних проповідей / богослужінь щодо вшанування князя Володимира як святого. Для дослідження залучалися літописні тексти, агіографія, іконографічні сюжети.

Методологія включає порівняльну текстологію, ретроспективний аналіз, архівну евристику.

Наукова новизна. Переглянуто деякі описи навернення та поминання князя Володимира. Частина «Промови філософа» в «Повісті временних літ» про Страшний суд ґрунтувалася на двох типах джерел: розділах Апракосного Євангелія, присвячених М’ясопусній і Сиропусній неділям, які припадали на час підготовки до Великого посту. Цей період також збігається з початком катехуменату, себто підготовки неофітів до хрещення. Висвітлено деякі риси візантійської іконографії Страшного суду, що формувалася впродовж Х—ХІІ ст. і справила вплив на Київ. Церковне вшанування пам’яті Володимира припадає на середину XIII ст. і знайшло початкове відображення у проповіді, яка збереглася в болгарському рукописі.

Висновки. У джерелах відмінних культурних ареалів хрещення русів трактувалося по-різному. Візантійські хроніки передають опис його внаслідок чуда зі Святим Письмом. У розповіді про хрещення Володимира в «Повісті временних літ» замість видимого дива наведено розгорнуту катехитичну оповідь. До певної міри сюжети у «Промові філософа» збіжні з іншими описами навернення (історії про Варлаама та Йоасафа й болгарського правителя Бориса (Михайла)), зокрема щодо демонстрації Страшного суду, зображення котрого спирається на запозичення з текстів Апракосного Євангелія. В латинському джерелі опис русинського хрещення, як видається, відповідав стандартам давнього права ордалій. Визнання Володимира святим сягає ХІІІ ст., відображаючи заходи князя Данила Романовича. Наявні два джерела зі свідченнями про визнання святості: одне вписане в Галицько-Волинському літописі, тоді як текст поминання Володимира міститься у проповіді Синайського палімпсеста. Агіографія Володимира переважно повторює або підсумовує літопис, усуваючи більшість уривків катехитичного змісту. Втім укладач послідовно залишав мотив язичництва і протистояння йому. В такий спосіб відображалися нові реалії «родинної держави» Рюриковичів та зображувалися кочовики як язичники.