Механізми та інструменти вдосконалення науково-технологічної політики в контексті науковоцентричної парадигми

Анотація

Обґрунтовано необхідність якнайшвидшого розроблення і впровадження в Україні нової моделі державної науково-інноваційної та технологічної політики з кардинально вищим рівнем науковоцентричності. Визначено особливості такої моделі державної політики у контексті розвитку національної науково-інноваційної сфери. Джерельною базою дослідження є наукові праці вітчизняних і закордонних авторів, законодавчо-нормативні документи, дані світової та національної статистики. Досліджено історико-методологічний контекст науковоцентричної моделі державної науково-інноваційної та технологічної політики. Показано, що ідеологію науковоцентричної концепції моделі розвитку суспільства й нарощування його суспільних благ розроблено в роботах Ф. Бекона, розвинено засновником Київської школи наукознавства Г. М. Добровим. Для вимірювання рівня науковоцентричності державної науково-технологічної та інноваційної політики використано інтегральний індекс, розроблений у межах концепції нематеріальних активів. Проаналізовано інтенсивність досліджень і розробок (ДіР) як комплексної нематеріальної характеристики економіки країни у контексті глобалізаційних процесів в економічній та науково-технологічній сферах. Аналіз інтенсивності ДіР в Україні у порівнянні з провідними економіками засвідчує, що Україні потрібна нова, більш науковоцентрична, модель державної науково-технологічної та інноваційної політики, спроможна змінити усталені тренди зниження наукоємності вітчизняної економічної системи та людського потенціалу в сфері інтелектуальної власності. Це створить суспільно-економічні умови, сприятливі для формування ефективної наукоємно-орієнтованої національної економічної системи. Нова модель має враховувати динаміку інтенсифікації ДіР на глобальному рівні, в головних науково-технологічних центрах (США, ЄС, Японія, Китай та Індія) і в окремих провідних економіках. Основні механізми та інструменти реалізації нової моделі мають ґрунтуватися на взаємозв’язку між науково-інноваційними компонентами економічної системи і на впливі цих компонентів на нарощування потенціалу нематеріальних активів та готовності України до майбутнього наукоємного виробництва у контексті глобалізаційних процесів.