Булави й перначі львівського походження XVII—XVIII ст.: проблеми атрибуції

Анотація

Мета полягає у визначенні критеріїв, за якими слід виокремлювати виробничу серію так званої «львівської мануфактури» кінця XVII—XVIII ст., та в пов’язанні відомих пам’яток із зазначеним осередком.

Методологія зумовлюється особливостями актуалізації джерельної інформації в комплексних дослідженнях з історії зброї, що базуються на теоретичних підвалинах історичного джерелознавства та його методології. Застосовано теоретичні й емпіричні методи, в тому числі компаративний, історичних аналогій (дозволив атрибутувати і простежити шляхи розвитку тих чи інших різновидів зброї), системно-структурний (надав можливість трактувати артефакти давнього озброєння як складові культурних, технологічних, політичних процесів), типологічний (уможливив класифікацію й систематизацію корпусу речових джерел), функціональний (зв’язки досліджуваних об’єктів із середовищем їх побутування), аналітичний, синтетичний, індукції, дедукції. Міждисциплінарний характер проблематики зумовив звернення до методологічного інструментарію історії мистецтва, локальної історії та регіоналістики, історії повсякдення, культурології. Мистецтво- і зброєзнавчий аналіз дозволив установити зв’язок між діяльністю львівських вірменських золотарів та розглянутими зразками історичної зброї.

Висновки. Робиться висновок, що серію перначів і булав «львівської мануфактури» виготовлено в межах однієї виробничої традиції — про це свідчить єдиний дизайн та однаковий набір технічних прийомів. Є підстави вважати, що зазначена школа у вже сформованому вигляді (не менш ніж два покоління майстрів) існувала принаймні від кінця XVII ст. Термін «львівська мануфактура» не варто обмежувати вузькими серіями, адже відомо чимало відповідних виробів, атрибутованих XVII ст. Отримані результати мають важливе значення для вивчення історії зброї, ремісничих технологій, торгівлі та поширення іноземних культурних впливів на теренах України XVII—XVІII ст.