Радянська спецоперація в Південній Бессарабії у вересні 1924 р.: спроба деміфологізації "Татарбунарського повстання"

Анотація

Мета полягає у спробі поглянути на «Татарбунарське повстання» 1924 р., яке є важливим епізодом «бессарабської проблеми», крізь призму різноманітних і суперечливих підходів як радянської, так і національних історіографій Румунії та Молдови, задля вироблення вітчизняної візії подій на півдні Бессарабії в 1924 р. Для досягнення поставленої мети сформульовано завдання здійснити аналіз історіографічного доробку радянської, румунської, молдовської, української історіографії з історії «Татарбунарського повстання» та «процесу 500», а також критично переосмислити найбільш дискусійні проблеми, які слід вирішити українській історичній науці.

Методологічною основою стали підходи наукової критики й компаративістики.

Наукова новизна. Науково-критичний аналіз значного історіографічного корпусу дозволив окреслити основні проблеми «Татарбунарського повстання» та «процесу 500» з перспективи українського історієписання: стихійність чи спланованість виступу, його «всенародна підтримка», соціальна база й етнічна належність учасників, інтернаціоналізація «бессарабського питання» шляхом залучення західних інтелектуалів до пропагандистського супроводу «процесу 500», зв’язок між «повстанням» та утворенням Автономної Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки (АМСРР), кількість учасників і жертв подій.

Висновки. «Повстання» 1924 р. «пригноблених народних мас» проти «поміщиків і румунських бояр» стало міфом радянської історіографії. Зазнавши краху в короткостроковій, воно водночас певним чином досягло успіху в довгостроковій перспективі, перетворившись на усталене твердження про «справедливу боротьбу пригнічених». Значний інтерес до теми «Татарбунарського повстання», як і проблеми Бессарабії загалом, проявляють румунські та молдовські історики. Українська історіографія поки що не виробила належних підходів відносно подій на півдні Бессарабії 1924 р., міф про «селянський виступ» беззастережно перекочував у дослідження вітчизняних фахівців. Ідучи шляхом деміфологізації пропонується погляд на «Татарбунарське повстання» і «процес 500» у взаємозв’язку воєнно-політичних, соціальних, етнічних, ідеологічних чинників.