Академік АН УРСР К.К. Хрєнов — вчений у галузі електрозварювання та історії науки і техніки (до 125-річчя від дня народження)

Анотація

Відображено основні моменти життя та діяльності Костянтина Костянтиновича Хрєнова, визначного вченого та організатора науки в галузі металургії та зварювального виробництва, а також історії науки й техніки, академіка АН УРСР (1945), члена Президії АН УРСР (1953—1961), голови Відділу АН УРСР (1954—1964), члена-кореспондента АН СРСР (1953), автора понад двохсот наукових праць і двадцяти винаходів, 125 років від дня народження якого виповнилося 25 лютого 2019 р. Проаналізовано науковий доробок К.К. Хрєнова, який розробив низку технологій та засобів електрозварювання, зокрема дугове зварювання та різання металів під водою, застосовне при відновленні мостів і ремонті суден, холодне зварювання тиском, газопресове зварювання, плазмове різання, зварювання чавуну та дефектоскопію зварних з’єднань, джерела електроживлення для дугового й контактного зварювання, керамічні флюси, електродні покриття. Науковець відомий розробкою інноваційних технологій — це холодне, магнітне, мікроконденсаторне зварювання, газове та плазмове різання металів. Особливе значення для науково-технічного прогресу має створення підводного зварювання. Підводним електричним зварюванням під час війни та в післявоєнний період було відремонтовано тисячі кораблів, мостів, портових конструкцій.

У 1945 р. Є.О. Патон запросив К.К. Хрєнова в Інститут електрозварювання на посаду свого заступника з науки. У 1945—1948 та 1963—1975 рр. вчений був завідувачем відділу Інституту електрозварювання АН УРСР, 1948—1952 — Інституту будівельної механіки АН УРСР, 1952—1963 — Інституту електротехніки АН УРСР, 1947— 1958 професором Київського політехнічного інституту.

К.К. Хрєнов був також одним із засновників системи освіти в галузі зварювання, вихователем інженерних і наукових кадрів, серед його учнів — 50 докторів і кандидатів наук.

На основі віднайдених архівних документів показано роль академіка АН УРСР К.К. Хрєнова у становленні та розвитку досліджень з історії науки і техніки в Україні та СРСР, а також у створенні об’єднань професійних істориків науки і техніки, зокрема Українського відділення Радянського національного об’єднання істориків природознавства і техніки, головою якого він став.