Історико-науковий аналіз відображення процесів українського національного відродження у матеріалах місцевих представницьких органів УСРР у 1920-х рр.

Анотація

Стаття присвячена проблемам «коренізації» (українізації), що знайшли відображення у матеріалах місцевих органів радянської влади. Регіоном дослідження обрано столичну на той час Харківщину. Розглядаються протоколи та стенограми засідань міської ради, доповнені протоколами і стенографічними звітами окружних та районних з’їздів рад Харківщини та їхніх виконкомів. Автор вважає, що цей тип джерел, особливо для 1920-х рр., відрізняється високим рівнем відвертості, дозволяє зрозуміти точку зору депутатів — пересічних робітників, селян і працівників низового радянського апарату, іноді навіть не з конкретних виступів, а із реплік і вигуків, збережених у стенограмах. На підставі аналізу вказаних джерел зроблено висновок, що проблеми, пов’язані з українізацією, які знайшли відображення в матеріалах місцевих радянських органів, залишаються актуальними, а з окремих сюжетів можливі прямі аналогії з нещодавнім минулим і сьогоденням. Найбільш значущими з-серед них є такі: нереальність первісно встановлених термінів, що вело до їх подальшої зміни і пролонгації; погана якість низового радянського апарату, значною мірою пов’язана з низькою заробітною платою; небажання радянських службовців вивчати державну мову, її недостатнє вживання ними у повсякденному житті, що вело до втрати вже здобутих знань і навичок. Досить складним був і перехід на українську в традиційно російськомовному Харкові, навіть на рівні міської ради, де більшість становили харківські робітники. Характерно, що критика на адресу керівництва за недостатню українізацію лунала не українською, а російською. Показовою є і проблема українізації освіти, яка особливо гальмувалася труднощами з українізацією викладачів спеціальних технічних предметів у галузі професійної освіти. Останнє стосувалося середньої освіти, проте аналогічним було становище і у вищій технічній освіті, що знаходилася поза межами компетенції місцевих радянських органів. Водночас яскравою рисою «коренізації» стала наявність у тогочасній столиці УСРР низки шкіл, де навчання велося мовами національних меншин. Автором доведено, що матеріали місцевих радянських органів, насамперед протоколи і стенографічні звіти засідань, є цінним джерелом у дослідженні процесів українського національного відродження 1920-х рр.