Глузуючи з ВНК—ОДПУ—НКВС: радянські органи держбезпеки в анекдотах (1920—1930-ті рр.)

Анотація

Мета полягає в аналізі політичних анекдотів, що функціонували у радянському соціокультурному середовищі в 1920—1930-х рр., головним чином в умовах посилення репресій і терору, та стосувалися органів державної безпеки СРСР.

Методологічну основу становлять три класичні теорії гумору — невідповідності (жарти з подвійним смислом чи з перестановкою соціальних ролей), зневаги (реакція слабких на сильних), полегшення (зняття соціальної напруги).

Наукова новизна. Вперше виявлено, систематизовано та інтерпретовано радянські політичні анекдоти 1920—1930-х рр., присвячені ВНК—ОДПУ—НКВС.

Висновки. Радянські анекдоти розглядаються як частина неофіційної сміхової культури. У виявлених зразках відсутні специфічні українські риси, оскільки це були адаптовані для українського споживача теми, жанри тощо. Обивательський політичний гумор був рефлексією тих соціально-політичних подій, що відбувалися у СРСР у 1920—1930-х рр. У «країні Рад» політичний анекдот перебував у фокусі пильної уваги владних структур, оскільки кваліфікувався як прояв «контрреволюційної діяльності» з відповідними наслідками. З одного боку, органи внутрішньої розвідки СРСР фіксували політичні анекдоти, з іншого — стали об’єктом іронії та жартів. Якщо у 1920-х рр. анекдоти за участю ОДПУ стосувалися теми боротьби зі спекуляцією, «непманами», то в 1930-х рр. сюжети змінилися. Діяльність НКВС, що пов’язувалася з нічними обшуками, арештами, катуваннями, політичними репресіями і процесами над «ворогами народу», дала привід для появи політичних жартів у період Великого терору. Обивательський гумор у тих умовах виконував декілька функцій. За допомогою сміху долався страх перед владою та агресією. Політичні анекдоти про чекістів були прикладом рутинного спротиву. Такий гумор мав на меті розважити. Політичний анекдот виступав своєрідним маркером настроїв населення СРСР, утім його не можна розглядати як форму політичної боротьби.