Репресії проти військовослужбовців в УСРР–УРСР у 1920–1930-х рр.: особливості та наслідки

Анотація

Мета дослідження полягає у з’ясуванні цілей, механізмів і методів здійснення політичних репресій проти командного складу Червоної армії на території радянської України в 1920–1930-х рр., висвітленні їх наслідків, впливу на боєздатність збройних сил та на морально-психологічний стан військовослужбовців.

Методологія. Використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, діалектичний) та спеціально-наукових (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний) методів історичного пізнання.

Наукова новизна. Проаналізовано репресивну політику вищого керівництва держави стосовно військовослужбовців крізь призму встановлення всеосяжного контролю за армією і флотом із боку каральних органів. Установлено, що терор проти командних кадрів мав чітке політичне забарвлення. Тотальний характер репресій указує на системний терор як неухильний політичний курс, що мав на меті не просто знищити політичних конкурентів, а змусити суспільство покірно реалізовувати вказівки центру.

Висновки. Втілення сталінським керівництвом власного політичного курсу неминуче вело до широкомасштабних репресій, які стали універсальним засобом жорсткого контролю суспільства, збереження влади, забезпечення функціонування партійно-державної системи, придушення будь-яких спроб інакодумства, зокрема в армії. Репресії проти командного складу дислокованих в УСРР–УРСР військ призвели до нестабільності в командуванні Київського й Харківського військових округів, зниження рівня професійності, управлінського досвіду командно-політичного складу, встановлення гнітючого психологічного клімату, атмосфери донощицтва. Нищення командних кадрів усіх рівнів суттєво підірвало міць Червоної армії, що особливо дасться взнаки на початковому етапі німецько-радянської війни.