Усупереч заборонам: видавничий проект А.Кримського та Б.Грінченка з випуску українських книжок для "народного читання" (1892–1896 рр.)
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2022.02.046Ключові слова:
Кримський, Грінченко, українські книжки, народне читання, селянство, цензура, комерційні лубочні видавництва, лубочна література, ідентичністьАнотація
Метою статті є дослідження практик випуску А.Кримським і Б.Грінченком у 1892–1896 рр. українських книжок для народного читання на базі московського лубочного видавництва Є.Ґубанова, з акцентом на висвітленні способів вибору інструментів відстоювання національних пріоритетів у просторі між офіційними цензурними настановами й комерційними інтересами книгаря.
Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні принципів і методів студій з історії книги, читання та культурної антропології.
Наукова новизна. На основі матеріалів епістолярної й публіцистичної спадщини А.Кримського та Б.Грінченка реконструйовано обставини започаткування проекту, встановлено чинники, які впливали на вибір творів для друку, виявлено поведінкові стратегії організаторів у налагодженні взаємодії з цензурними органами й комерційним книгарем при вирішенні питань отримання дозволу на друк, захисту авторських прав на рукописи, оформлення та редагування текстів. Узагальнено інформацію щодо реєстру українських книжок, виданих А.Кримським і Б.Грінченком. Указано практичні наслідки видавничих ініціатив.
Висновки. Всупереч заборонам на випуск українських популярних видань, А.Кримський і Б.Грінченко в 1892–1896 рр. спромоглися видати принаймні 11 книжок для «народного читання». Звернення до послуг московського лубочного книгаря вможливило їх друк у знайомому селянам форматі та поширення в українських селах. У відстоюванні ідей національної просвіти ініціатори проекту особливу увагу приділяли відбору творів та їх редагуванню. Через брак рукописів, відповідних вимогам організаторів, цензорів і видавця, видруковані книжки здебільшого були перевиданнями раніше випущених у світ творів. Розгляд повсякденних проблем, які доводилося вирішувати, засвідчує роль одинаків-ентузіастів у просуванні справи «народної просвіти» в національному дусі. Водночас аналіз епістолярію українських діячів оприявнює широке громадське тло індивідуальних зусиль активістів із пошуків альтернативних стратегій подолання цензурних заборон: видавничі зусилля А.Кримського і Б.Грінченка були вписані у вибудовану громадівцями систему видавничих практик та інтелектуальних контактів.Метою статті є дослідження практик випуску А.Кримським і Б.Грінченком у 1892–1896 рр. українських книжок для народного читання на базі московського лубочного видавництва Є.Ґубанова, з акцентом на висвітленні способів вибору інструментів відстоювання національних пріоритетів у просторі між офіційними цензурними настановами й комерційними інтересами книгаря. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні принципів і методів студій з історії книги, читання та культурної антропології. Наукова новизна. На основі матеріалів епістолярної й публіцистичної спадщини А.Кримського та Б.Грінченка реконструйовано обставини започаткування проекту, встановлено чинники, які впливали на вибір творів для друку, виявлено поведінкові стратегії організаторів у налагодженні взаємодії з цензурними органами й комерційним книгарем при вирішенні питань отримання дозволу на друк, захисту авторських прав на рукописи, оформлення та редагування текстів. Узагальнено інформацію щодо реєстру українських книжок, виданих А.Кримським і Б.Грінченком. Указано практичні наслідки видавничих ініціатив. Висновки. Всупереч заборонам на випуск українських популярних видань, А.Кримський і Б.Грінченко в 1892–1896 рр. спромоглися видати принаймні 11 книжок для «народного читання». Звернення до послуг московського лубочного книгаря вможливило їх друк у знайомому селянам форматі та поширення в українських селах. У відстоюванні ідей національної просвіти ініціатори проекту особливу увагу приділяли відбору творів та їх редагуванню. Через брак рукописів, відповідних вимогам організаторів, цензорів і видавця, видруковані книжки здебільшого були перевиданнями раніше випущених у світ творів. Розгляд повсякденних проблем, які доводилося вирішувати, засвідчує роль одинаків-ентузіастів у просуванні справи «народної просвіти» в національному дусі. Водночас аналіз епістолярію українських діячів оприявнює широке громадське тло індивідуальних зусиль активістів із пошуків альтернативних стратегій подолання цензурних заборон: видавничі зусилля А.Кримського і Б.Грінченка були вписані у вибудовану громадівцями систему видавничих практик та інтелектуальних контактів.
Посилання
Karoieva, T. (2015). Pidpryiemtsi u zabezpechenni ukrainomovnoho chytannia v Rosiiskii imperii 1881–1916 rr. Ukraina moderna, 22, 93–115. [in Ukrainian].
Lysenko, O. V. (2008). “Prosvity” ta kooperatyvy v ukrainskomu suspilnomu seredovyshchi na pochatku XX st. Kyiv. [in Ukrainian].
Matvieieva, L. V. (Ed.) (2005). Epistoliarna spadshchyna Ahatanhela Krymskoho (1890–1941). (vol. 1: 1890–1917). Kyiv. [in Ukrainian].
Pavlychko, S. (2016). Natsionalism, seksualnist, orientalism: Skladnyi svit Ahatanhela Krymskoho. Kyiv. [in Ukrainian].
Shandra, V. S. (2013). Mova yak zasib formuvannia natsionalnoi identychnosti. Boriak, H. (Ed.). Ukrainska identychnist i movne pytannia v Rosiiskii imperii: sproba derzhavnoho rehuliuvannia (1847–1914): Zbirnyk dokumentiv i materialiv, XX–XXX. Kyiv. [in Ukrainian].
Voloshenko, V. (2016). Populiaryzatsiia ukrainoznavstva u vydanniakh “Prosvit”. Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu im. V. Hnatiuka. Ser. “Istoriia”, 1 (3), 36–41. [in Ukrainian].
