Гетьманат Павла Скоропадського: комплекс малоросійства правлячої еліти

Анотація

Мета полягає у з’ясуванні впливу комплексу малоросійства правлячої еліти на зміст, форму й наслідки будівництва Української Держави, причин її транзиту від самостійності до федерування з небільшовицькою Росією.

Методологічною основою є принципи історизму, науковості, проблемно-хронологічний, персоніфікації подій. Спеціально розглядаються ключові поняття «малоросійство», «правляча еліта» в контексті історії реального державного утворення 1918 р.

Наукова новизна полягає у системному висвітленні феномена дихотомної російсько-української ментальності представників вищої законодавчої та виконавчої влади в конкретних умовах новітнього гетьманату.

Результати. Задекларовані П. Скоропадським принципи будівництва держави потребували кардинальної зміни управлінських кадрів, особливо вищого ешелону — Ради Міністрів. Основний кістяк її склали представники загальноросійської ліволіберальної партії кадетів — відомі російські діячі етнічно українського походження з комплексом малоросійства. Державно-політична модель мала дуалістичний характер. Уряд, структура міністерств, дорадчі органи формувалися за дореволюційними взірцями, а гетьманська адміністрація — за архаїчною українською традицією. Російсько-українська бінарність державного будівництва залежала від переважання російських чи українських сегментів малоросійськості в ментальності міністрів. Команда українських патріотів-освітян відстоювала справжні національні цінності та втілювала їх у життя в культурно-освітній сфері. В міністерстві шляхів директивно впроваджувалася державна мова. Водночас система судочинства створювалася за російською імперською моделлю. До правоохоронних органів повернулися колишні співробітники жандармерії, поліції, широко застосовуючи репресивні заходи до українських діячів. Майже всі командири кадрованих корпусів були етнічними українцями, однак у кризовій ситуації ніхто з них не став на захист гетьманської держави. Усвідомлюючи поразку Німеччини у світовій війні, десятеро міністрів-кадетів виступили з декларацією про необхідність зміни самостійницького політичного курсу гетьманату на проросійський. Така позиція урядовців довела, що визнання незалежності України було для них ситуативним. Ці положення знайшли втілення у виданій П. Скоропадським грамоті про федерування з небільшовицькою Росією й означали фактичну відмову від державної незалежності та повернення в лоно відновленої Росії. Поява цього документа була зумовлена не тільки геополітичними викликами, але й амбівалентною малоросійською ментальністю гетьмана.