Історія "для народу": творча спадщина М.Костомарова у світлі культурно-просвітницьких пропозицій читання другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Анотація

Метою статті є дослідження способів популяризації творчої спадщини М.Костомарова в афірмативно-дидактичній «народній літературі» й супутніх виданнях.

Методологія дослідження поєднує інструментарій дослідницьких полів історії книги та читання й історіографічних студій, з акцентом на уявленнях просвітників, які пропонували «порядок книг» (Р.Шартьє) освітянам і селянам-читачам. Застосовано метод класифікації показників популярності друкованих видань А.Жбиковської-Міґонь.

Наукова новизна. Виявлено комплекс видань, автори яких популяризували спадщину М.Костомарова. Окреслено напрями апропріації його текстів та ідей. На підставі аналізу текстів покажчика «Что читать народу» та з огляду на ціннісні орієнтації його впорядниць (Х. Алчевської, О.Калмикової й ін.) схарактеризовано вироблену ними модель упорядкування популярного історичного знання.

Висновки. Просвітники інтерпретували погляди М.Костомарова в дидактичних, науково-популярних і художніх виданнях, перепризначали його твори для читання «народу», аналізували в допоміжній бібліографії. Авторки покажчика «Что читать народу» узагальнили цей досвід та інструменталізували спадщину вченого при визначенні «порядку» укладання афірмативно-дидактичних праць. Вони підносили поєднання ним науковості й літературності у викладі матеріалу, наголошували вагомість культурної історії та значення фольклору у вивченні минулого «народу». Пропаґування доробку фахового історика сприяло формуванню модерних форм горизонтальної міжкультурної взаємодії, диференціації читачів не за соціальним статусом, а за освітнім рівнем; відповідало на виклики націєтворення та потреби корекції ідентифікаційного вектора популярного історичного знання. Враховуючи напрацювання М.Костомарова, свої візії майбутнього пропонували прихильники імперської ідентичності, представники українофільського й українського проектів. Харківські просвітниці у його творах убачали орієнтир для розміщення тем з української історії у просторі загальноімперського популярного історієписання, і водночас долучилися до творення українського культурного поля. Згасання затребуваності ідейної багатовалентності спадщини вченого корелювало з радикалізацією суспільно-політичних настроїв та змінами вимог до популярних видань.