Дорога у заслання депортованих із Західної України: друга половина 1940 – початок 1950-х рр.

Анотація

Висвітлюються обставини важкої дороги у заслання депортованих мешканців Західної України, тих, кого вигнали зі власних домівок за допомогу чи співчуття учасникам національно-визвольного руху (або й зовсім непричетних). Усіх цих людей радянська влада визнала «соціально-небезпечними», що підлягали суворій географічній ізоляції.

Метою статті є дослідження організаційних і санітарно-побутових складових транспортування вигнанців, а також їх морально-психологічного стану. Зумовлені метою дослідницькі завдання полягають в аналізі процесу доправлення людей до залізничних станцій, тривалих і виснажливих умов перевезення, а також у конструюванні радянської концепції географічної ізоляції «непевного континґенту» й тортур, що її супроводжували.

Методологія поєднує критичний дискурс-аналіз, біографічний метод, інструментарій історико-правового, етнологічного дослідження, соціальної антропології тощо.

Наукова новизна. Розширюються загальні уявлення про політичний терор та конкретний сеґмент насильницького переміщення великих мас людей у віддалені райони СРСР. За документами і спогадами свідків висвітлено важкі випробування, що випали на долю мешканців західноукраїнських областей.

Висновки. Доведено, що сталінський режим у намаганні впокорити вигнанців докладав неабияких зусиль, і вже саме транспортування до місця заслання стало жорстоким покаранням за невчинений злочин.