Культурна дипломатія УРСР (кінець 1940-х – 1982 рр.): особливості формування інструментарію

Анотація

Мета статті полягає у з’ясуванні особливостей репрезентації української культури у світі з кінця 1940-х рр. до початку «доби Горбачова», а також процесу формування інструментарію культурної дипломатії.

Методологія дослідження спирається на принципи науковості, історизму, системності; загальнонаукові та специфічні методи: джерелознавчої критики, імагології тощо.

Наукова новизна. На підставі архівних джерел відтворено процес формування інструментарію культурної дипломатії, який за роки незалежності України, позбувшись ідеологічної складової, почав використовуватися для формування позитивного іміджу держави у світі.

Висновки. Особливість репрезентації української культури за кордоном упродовж досліджуваного періоду полягає в підпорядкованості цієї діяльності загальносоюзним завданням і контрольованості партійними та органами держбезпеки. Форми культурної репрезентації УРСР за кордоном за змістом були орієнтовані на підтримання в уявленні суспільств зарубіжних держав лідерської позиції СРСР, пропаґування переваг «радянського способу життя», консервування ідеологеми «радянського народу – визволителя Європи від фашизму». З цією метою відбувалися театральні обміни, здійснювалася літературно-перекладацька діяльність, практикувалися участь українських молодих виконавців у Всесвітніх фестивалях молоді та студентів, ґастролі творчих колективів республіки, побратимський рух. Попри ідеологічні перепони й відсутність можливості самостійного представництва українців (лише у складі УРСР) навіть за тодішніх умов такі заходи сприяли формуванню в уявленні закордонної публіки думки про окремішність України. Поза своїм ідеологічним змістом апробовані форми репрезентації культури та мистецтва за кордоном мали універсальний характер і знайшли розвиток як дієві інструменти культурної дипломатії після відновлення державної незалежності України.