Рефлексії з приводу археографічного видання "З Ґалаґанівського архіву" 2017—2020 рр.
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2024.04.193Ключові слова:
українська археографія, джерелознавство, історіографія, рукописна спадщина, історія еліт, історія України ХІХ ст., Г. Ґалаґан, серія «З Ґалаґанівського архіву»Анотація
Метою рецензійної статті є виявлення інформаційного потенціалу, археографічної культури та історіографічного значення сучасних публікацій архівних джерел — великого за обсягом та надзвичайно репрезентативного комплексу рукописної спадщини Григорія Павловича Ґалаґана. Вміщені в реалізованому у 2017—2020 рр. тритомному виданні серії «З Ґалаґанівського архіву» листи й щоденникові записи одного з найбагатших поміщиків Лівобережної України, визнаного громадського лідера, суспільного діяча та відомого мецената яскраво представляють внутрішній світ і повсякденне життя елітних верств, відкриваючи нові горизонти в дослідженні історії українського «довгого» ХІХ ст.
Методологічними орієнтирами стали алгоритми історіографічного та джерелознавчого аналізу археографічних публікацій, націлені на реалізацію поставлених завдань.
Висновки ґрунтуються на констатації того, що публікація комплексу архівних документів Г. Ґал аґана стала визначною подією в науковому освоєнні історії українського ХІХ ст. Вона виконана на міждисциплінарних перехрестях історіографії, джерелознавства та археографії. Це перше за останнє століття комплексне видання з історії вітчизняної еліти й перша археографічна серія, присвячена українському дворянству ХІХ ст. Автори та укладачі М. Будзар і Є. Ковальов застосували проблемно-тематичний та пофондовий підходи. Це дало змогу представити інтенсивні родинні комунікації (листування з друзями, дружиною, матір’ю, іншими родичами), напружений внутрішній діалог молодого дворянина (інтимний щоденник), динаміку й переплетіння соціальних, національних, культурних орієнтирів та ідентичностей Г. Ґалаґана і його оточення (подорожні записи й листування під час тривалих закордонних подорожей). Продовжуючи традиції вітчизняної археографії, автори не лише продемонстрували високу культуру публікації архівних матеріалів — вони представили власні дослідження історіографічного, джерелознавчого та конкретно-історичного потенціалу археографічного освоєння рукописної спадщини Г. Ґалаґана. Висловлюючи деякі критичні зауваження щодо позиції авторів в інтерпретації опублікованого комплексу, вважаємо, що поява серії «З Ґалаґанівського архіву» здатна помітно вплинути на модернізацію проблемно-тематичного простору вітчизняної історіографії, на переосмислення ієрархії джерельних пріоритетів у вивченні ХІХ ст. Ґалаґанівський серіал змусить по-новому поглянути на роль соціальних еліт в українській історії, сприятиме переходу вітчизняної історіографії до розуміння й контекстуального вивчення «нашого» дворянства, проблем соціальної, інтелектуальної, повсякденної та емоційної історії.