Конформізм і нонконформізм творчої інтеліґенції в радянській Україні 1920–1930-х рр.: проблема вибору

Анотація

Мета дослідження полягає в аналізі суспільно-політичних умов, в яких працювала творча інтеліґенція в 1920–1930-х рр., виокремленні основних підходів щодо визначення її місця й ролі в тодішньому суспільстві, з’ясуванні причин, що спонукали представників творчої еліти ставати на шлях конформізму.

Методологія спирається на використання принципів історизму, об’єктивності та систематичності. При визначенні структури статті використано проблемно-хронологічний підхід.

Наукова новизна. Таке явище, як конформізм і нонконформізм, у середовищі творчої інтеліґенції розглядається як складна дилема, що виникла в результаті політики радянської влади. Установлено, що репресії проти інтеліґенції були спрямовані на ізоляцію та винищення незгодних, на залякування решти й залучення їх до «виховання нової людини» згідно з панівною доктриною. З’ясовано, що людина опинялася перед вибором: відмовитися від свободи думок і творчості та стати на шлях конформізму чи все-таки дотримуватися моральних принципів. Конформізм інтеліґенції розглядається як захисний механізм, щоб вижити. У науковий обіг уводяться архівні документи, що відтворюють душевний стан митців, які змушені були під тиском обставин займатися критикою й самокритикою. Ті, хто відмовлявся від конформізму, потрапляли у складне, здебільшого навіть трагічне становище.

Висновки. На основі аналізу архівних джерел та наукової літератури доведено, шо терор настільки залякав інтеліґенцію, деморалізував її, що на зміну кращим етичним і морально-політичним традиціям, носіями яких завжди була національна творча еліта, прийшли конформізм і соціальна апатія. Частина інтеліґенції, щоб вижити в тих умовах, намагалася пристосовуватися й демонструвала відданість більшовицькій партії. У тоталітарному суспільстві неминуче виникає конфлікт між свободою творчості та утилітарними потребами держави. За реалій тієї епохи він вирішувався альтернативно: або інтеліґент починав «творити» відповідно до ідеологічних настанов держави, або ж остання знищувала його як митця (а нерідко й фізично).