Дискусії про соціальні ролі сучасної Кліо у рецепції польської історіографії
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2023.01.197Ключові слова:
історична наука, сучасна польська історіографія, соціальне життя, академічна історіографія, афірмативна історія, «цифрова історія», «публічна історія»Анотація
Мета статті — продемонструвати наявність у сучасній польській історіографії сталого інтересу до проблеми зменшення соціального впливу професійного історіописання в сучасному світі, зокрема у Польщі, й охарактеризувати головні підходи, сформульовані польськими істориками в аспекті посилення ролі фахових історичних знань у соціумі.
Методологія дослідження базована на методах історіографічного аналізу й синтезу, а також історіографічної компаративістики.
Наукова новизна полягає у вперше проаналізованому питанні про польську рецепцію міжнародної дискусії щодо соціальної ролі історіографії. Установлено, що впродовж приблизно останніх двох десятиліть чимало польських науковців обговорюють зазначене питання і пропонують різноманітні відповіді, покликані подолати усе більшу відчуженість між академічною історіографією та соціальною дійсністю. Показано, що суттєвий вплив на формулювання дослідницьких ідей і пропозицій польських колег має використання доробку західної історичної думки. Водночас польські історики спираються на власне польський соціальний та інтелектуальний контекст, а їхні висновки переважно оригінальні й не переобтяжені інтелектуальними запозиченнями.
Висновки. Частина спільноти істориків Польщі останніми десятиліттями все наполегливіше розмірковує, як професійній історії, яка стає все менш потрібною суспільству, відновити втрачені позиції та зберегти те місце в інтелектуальному й суспільному житті країни, яке вона посідала в досучасну епоху. Щоб підвищити суспільну довіру до свого фаху, польські історики зголошуються до пошуку способів зробити історичне знання більш значимим для сучасності та майбутнього, розв’язання нагальних проблем, суспільного поступу. У цьому сенсі найчастіше пропонується або пряма ідейна підтримка певних соціальних груп, процесів чи явищ (афірмативна історія), або тісніша взаємодія істориків з аматорами й ентузіастами історії та альянс між професійним і неакадемічними способами подання минувшини («цифрова історія», «публічна історія»), або ж активніше застосування пізнавальних ресурсів, закладених у фаховому історичному знанні (традиційна академічна історіографія).