Типізація систем сталого господарювання та формалізація їхніх базових моделей

Анотація

Уперше виділено та формалізовано три базові типи систем сталого господарювання (локальні, регіональні, національні) без урахування «шумових інформаційних й логістичних зв’язків» за допомогою математичних символів (пропозиційних змінних) в якості мета-апарату опису управління сталим розвитком як можливого методу визначення і оцінювання характеристик і взаємозалежностей між елементами великих складних систем. Це дозволило отримати описові концептуально-аналітичні моделі типових систем, які за певних умов відображають процес їх функціонування з достатнім ступенем наближення на рівні розуміння й сприйняття.

Обґрунтовано методологічно важливі положення виконання процедур формалізації базових типів систем сталого господарювання із застосуванням формалізованої мови апарату математичної логіки з метою опису управління господарською діяльністю за принципами постнекласичного підходу до полісуб’єктного управління природними ресурсами. Це забезпечило прийнятну стислість інтерпретації світоглядно-методологічної й концептуально аналітичної інформації та дало змогу: а) оцінити характер досліджуваних зв’язків у межах систем сталого господарювання на трьох рівнях (локальному, регіональному та національному); б) встановити наявність взаємозв’язків між елементами; в) зафіксувати логічну структуру математичних виразів і образів у межах складно організованих систем.

Схему алгоритму формалізації базових типів систем сталого господарювання пропонується реалізовувати у п’ять етапів: 1) змістовний концептуальний опис основних елементів системи; 2) визначення сутності та змістовності функціональних складових елементів системи за блоковим принципом; 3) формування першого автономного блоку в якості імітатора внутрішніх ресурсів, резервів і можливостей системи та найвагоміших факторів зовнішнього й внутрішнього впливу; 4) ідентифікація другого автономного блоку системи, що є моделлю процесу функціонування системи за наслідками вибору та практичної реалізації множиною суб’єктів сталого господарювання своєї поведінки; 5) побудова третього автономного блоку в якості конкретного рівня складності механізмів, що визначають і забезпечують результативність реалізації певного типу системи.